Син привів за руку свою дівчину Олю та різко промовив: “Це моя майбутня дружина!”

– Тату, познайомся. Оля – моя наречена і майбутня дружина.

Степан Андрійович був шокований, спочатку спало на думку, що син так жартує. Він перевів погляд на дівчину, на її брудні руки, обгризанні нігті. Вперше чоловік подумав, що дівчина дуже не охайна та не вихована.

“Все-таки добре, що Галинка не дожила до цього моменту. Ми всю свою любов та турботу вкладали в сина, з усіх сил виховували нашого Дмитрика. І де він тільки знайшов таку дівчину? Невже нічого кращого не було”, — думав батько.

– Доброго дня! У мене тут для вас гостинці: варення зі смородини та малини, сушені грибочки, закрутки. Тримайте! Усе своє, сама готувала, старалася, — задерши носа, промовила Оля.

Степан Андрійович нічого не сказав, просто стояв та споглядав, як з-під кришки витікає варення та забруднює білу скатертину.

– Дмитрику, скажи, будь ласка, де ти віднайшов цю Олю? Не твоя вона доля, забудься про неї. Нічого доброго з цього не вийде. Одумайся вчасно! Я тебе прошу, не хочу бачити цю дівку у своїй хаті.

– Мені байдуже, я її кохаю та одружуся з нею! Це остаточне рішення, — відповів син.

Зрозумів батько, що сенсу сперечатися нема, тому промовчав. Вирішив, що нехай життя навчить сина і розставить усе та всіх на свої місця.

Пройшло три роки з того часу, коли дружина Степана Андрійовича покинула цей світ. Поступово з часом стосунки батька з сином значно погіршувалися. Дмитро покинув навчання в університеті, постійно не погоджувався та сперечався з батьком з будь-якої найменшої проблеми. Хлопець попав у погану компанію, піддався впливу та зіпсував собі життя.

Звісно, Степан Андрійович старався повернути сина до нормального способу життя. Проте ці спроби були  марними. Дмитро продовжував зловживати алкоголем та гуляти на різні сторони. І тут раптом десь підібрав цю дівчину та привів додому.

Сталося так, що все-таки хлопець одружився з цією Олею. Син запрошував батька на весілля, проте той проігнорував це запрошення. Степан Андрійович не хотів вірити та змиритися з тим, що зовсім скоро у його будинку буде хазяйнувати молода та не охайна невістка. Чоловік кожного дня ростив смуток за своєю коханою дружиною і не хотів думати про те, що хтось буде хазяйнувати в їхньому домі.

Пройшло достатньо часу. З Олі вийшла дуже хороша невістка. Дівчина завжди наводила чистоту в будинку, смачно готувала. Начебто Степан Андрійович повинен був радіти, проте він цього не робив, адже дуже сумував за своєю дружиною, яка відійшла в інший світ.

З одруження сина пройшов рік. Сімейне життя швидко остогидло йому. Він повернувся до минулого способу життя, почав знову гуляти, розважатися. І от одного вечора повернувся додому разом із дівчиною.

Через тиждень до Степана Андрійовича в кімнату увірвалася Оля вся в сльозах:

– Підкажіть, що мені робити? Вчора Дмитро сказав, я йому набридла. Він вимагає від мене розлучення. Дав мені три дні, аби я зібрала речі та знайшла собі житло. Куди мені йти? Я вагітна. Вже четвертий місяць.

– Олю, потрібно тобі повертатися додому, до мами з татом у село. Будеш там собі жити. Я буду час від часу гроші висилати. Дмитро буде вас навідувати з дитиною. Проте не будете ви разом, не підходите одне одному.

Степан Андрійович зрадів тому, що Оля з’їде з його будинку.

Дівчина вислухала пораду, заспокоїлася, витерла сльози, розвернулася та пішла збирати речі. Дівчина всім серцем щиро любила Дмитра. Вона так хотіла, аби дитина народилася в повноцінній та щасливій сім’ї, росла у цьому великому, красивому будинку. А в реальності її виганяють звідти, ніби непотрібну нікому собаку.

З того моменту пройшло десять років. Степан Андрійович був змушений перебратися в будинок літніх людей. Останні роки чоловік сильно занедужав, він потребував догляду та турботи. Дмитро не мав абсолютно ніякого бажання доглядати за батьком, він заважав хлопцю та його вечіркам. Тому син відвіз тата в будинок літніх людей. Степан Андрійович уже змирився, що смерть його зустріне тут.

Одного дня сусід прийшов до чоловіка та сказав:

– Вставай, до тебе прийшли гості!

– Хто? Невже син прийшов?

– Не знаю, можливо, ніколи його не бачив. Іди вже, не заставляй чекати!

Степан Андрійович піднявся, йому це важко вдається останнім часом. Узяв палку та пішов. Вийшовши, чоловік побачив Олю.

– Олю? Дуже неочікувано бачити тебе тут. Як ти дізналася про те, що я тут?

– Ваш син сказав. Він практично не приїжджає до Машеньки. Загалом, нічого не помінялося за ці роки, — легко посміхнулася дівчина.

Оля виглядала дуже красиво, цей час пішов їй на користь.

– Ви занедужали? Нічого страшного, скоро повернетеся у форму! Вирішила вас провідати, проте я не сама. Тут знаходиться ваша внучка. Можливо, хочете її побачити?

– Звісно хочу! – ледь не вигукнув Степан Андрійович.

У раз у чоловіка на очах виступили сльози, які він не зміг стримувати. Через декілька хвилин Оля привела дівчинку. Вона була так схожа на Дмитра, просто копія.

– Як же час швидко летить. Вибачте абсолютно за все. Як жаль, що не можна повернути час назад та все виправити. Прошу вас приїжджайте до мене частіше! Я буду радий кожній нашій зустрічі.

– Як довго ви будете тут перебувати? – зацікавлено запитала Оля.

– Я тут назавжди, Дмитро привіз мене сюди помирати, — пригнічено відповів чоловік.

– Ні в якому разі, не місце вам тут. Ми заберемо вас до себе. У мене є власний будинок. Він не дуже великий, проте місця усім вистачить. У нас дуже красиво! Ставок поруч, ліс є. Донька дуже любить риболовлю, боюсь саму її туди відпускати, тому ви буду за нею приглядати, поки я працюватиму на роботі.

– Дідусю, погоджуйся! – вигукнула внучка.

– Ви швидше одужаєте!

Довго не думаючи, Степан Андрійович погодився на цю пропозицію. Свою обіцянку Оля виконала. Через чотири дні вона забрала дідуся до себе. Життя в селі чоловікові пішло на користь. Він і справді швидше одужав.

Багато років прожив Степан Андрійович з Олею та внучкою. Завжди Степан Андрійович допомагав невістці. Навіть внучці допоміг вступити до університету.

Дмитро так і ні разу не об’явився більше в житті батька.