Мені майже 63 роки. У мене є єдина донька, з якою я більше не спілкуюся. А все через онука, якого доводиться виховувати мені та зятеві. Донька ж залишила дитину та влаштовує особисте життя.
Я народила доньку, коли мені було 27 років. Дитина була довгоочікуваною та запланованою, тому ми з чоловіком у неї душі не чаяли. На жаль, чоловік помер, так і не діждавшись онуків, та й на весіллі доньки не встиг побувати, адже Олена вийшла заміж аж у 30 років.
Після весілля Олена та її чоловік, Віталік, відразу почали працювати над «продовженням» роду. Та завагітніла Оленка аж в 33 роки. Лікарі говорили, що вона потребує особливого нагляду – через немолодий вже вік та складну вагітність, та Оленка тільки рукою махала, навіть аналізи не всі здавала, хоча я та Віталік дуже просили її не ігнорувати поради лікарів.
Пологи були складними. На щастя, онучок вижив. Та після реанімації лікарі нам повідомили, що онук народився з синдромом Дауна. Вони вже провели відповідний аналіз, і діагноз підтвердився. Я дуже переживала, зять плакав, та сказав, що це для нього бажана та довгоочікувана дитина, тому він зробить усе, щоб дитина нічого не потребувала та могла соціалізуватися. А ось моя донька сказала, що відмовляється від сина!
Я не могла повірити, що донька може так вчинити, особливо коли зять поставився до діагнозу нормально, прийняв його з мужністю. Я не могла повірити, що виховала таку людину! І що ж я впустила при її вихованні?
Ми зі зятем намагалися переконати Оленку, що так вчиняти не можна, до цього підключився навіть персонал пологового будинку, та це не подіяло! Донька відмовилася від рідної дитини!
У Віталіка була своя квартира, тож вони з Оленкою жили там. Вона виписалася з пологового, зібрала свої речі та переїхала на винайману квартиру.
Тепер я майже живу з зятем. Кожного дня я приїжджаю до нього, щоб дивитися за онуком, поки зять на роботі. Він намагається працювати ще більше. Тепер онукові вже два роки, і зять оплачує заняття зі спеціалістами, на які онука воджу я.
За ці два роки моя донька ні разу не запитала нічого про свого сина. Спочатку вона мені телефонувала, та питала тільки за мене, а потім попросилася повернутися до мене, мовляв, і в неї є частка в нашій з батьком квартирі, тож вона має повне право там проживати. Я їй порадила звернутися до суду, адже після того, як вона вчинила, з Олесем я не хотіла її бачити.
Тепер у мене є чудовий онук та просто золотий зять, а доньки немає. Понад рік ми з нею зовсім не спілкуємося, і я ні про що не шкодую!