Я маю одного сина. Моєму Роману вже 26 років.Ось він пів року зустрічається з Соломією, якій 22. Дівчина з маленького села, приїхала вчитись до Львова на медсестру, завершила навчання і зустріла Романа. Коли син вперше познайомив мене з нею, то я нічого проти не мала їхнього зустрічання, а навпаки дуже тішилась. Проте не довго…
У Соломії сім’я не є багатою. Там багато дітей, а батьки ледве кінці з кінцями зводять. Тому дівчина вирішила якнайшвидше втекти з дому і почати своє особисте життя.
Якось син почав мене розпитувати про квартирантів, які живуть у квартирі мого покійного чоловіка. Словом, 15 років тому мій чоловік загинув і залишив квартиру, я її здавала в оренду і планувала жити на ці гроші на старості. Все життя я ніде не працювала, бо чоловік заробляв нормальні гроші. Я мала власну двокімнатну квартиру і здавала ще одну трикімнатну. За ці гроші я і жила. Як ви можете розуміти, то до пенсії мені ще далеко та і сума буде мінімальна, тому я на неї не дуже розраховую.
А тут син каже, що хоче вигнати квартирантів і жити в цій квартирі зі своєю дівчиною. Мені було образливо… Адже вона ще поки не невістка, а він вже жити з не. хоче! Тим паче син забравши квартиру позбавить мене грошей! Адже плата за оренду – мій єдиний дохід!
Я розуміла, що напевно роблю неправильно, але знову таки доходу я більше ніякого не маю. Все життя я намагалась догодити синові, вивчила його в університеті, дала мудрості, заміняла і тата, і маму. А він як поводиться?!
Син сказав, щоб я шукала роботу і не придумувала, адже він також має право на цю квартиру. Я прекрасно розумію, що у свої роки не знайду роботу, а підлогу мити не дуже хочеться! Я думаю, може, я занадто пестливо виховала сина? Де вдячність за те, що я робила для нього стільки років.
Я запропонувала синові альтернативу: пожити з дівчиною у нас, а потім після одруження переїхати у квартиру, де зараз живуть орендарі. Син знервувався і не погодився. Він сказав, що я не зможу спокійно жити з майбутньою невісткою. Я запропонувала ще одну умову, щоб діти жили там, але платили мені трохи менше, ніж орендарі.
Син і на таке не погодився. Зараз діти живуть у гуртожитку сімейного типу. Син не дзвонить і не говорить зі мною. З хати він забрав пральну машинку, телевізор і всі свої речі. Навіть не знаю, що і думати. З однієї сторони, таким чином я вчу його самостійності і того, що не кожна дівчина може стати для нього жінкою, а з іншої – мені соромно за себе, адже син в мене один. Якщо чоловік був би живий, він би точно зробив все по-іншому. Він дозволив би синові почати своє життя з дівчиною і не вплутувався в їхні відносини.
Не знаю чи я правильно зараз роблю, але все-таки вважаю, що мій син вартий того, щоб перевірити свої почуття і знайти іншу дівчину. Також мені здається, що Соломія має на нього неабиякий вплив.
Зараз я думаю, якби то помиритись з сином. Чи може справді дати дорогу молодим, а там якось буде?
