ЖИТТЯ

Син захотів вигнати рідного батька з квартири, оскільки їм з дівчиною мало місця

Я з жінкою дев’ятнадцять років у спільному шлюбі. Маємо дорослого сина Артема. Й ніби все чудово, повноцінна й здорова сім’я. Але так, я лише гадав. Останнім часом я став помічати, що жінка пізно повертається з роботи. Пояснювала вона це тим, що шеф у відпустці й вона замість нього. Оскільки роботи дуже багато, вона змушена залишитися після закінчення робочого дня.

Я не хотів натякати про свої підозри стосовно її затримок після роботи. Подумає моя Оксана, що контролюю її та не довіряю. Кожного дня вона поверталася з роботи все пізніше й пізніше.

Якось Оксана сказала, що потрібно серйозно поговорити. Призналася, що у неї є інший чоловік. Для мене це було великою несподіванкою. Мої підозри стали правдивими. Не знаю, як так все сталося. Можливо я приділяв недостатньо уваги й турботи жінці. Але вже все пізно. Ми офіційно розлучені. А я досі маю надії, що все ще можна врятувати та змінити. Жінка пішла від нас, але дозволила користуватися її квартирою, оскільки її новий мужчина має житло.

Реклама

Наш Артем вже зовсім дорослий хлопець. Закінчив навчання та влаштувався на роботу. У фінансовому плані стало легше, оскільки тепер ми двоє працюємо. Але єдине, що мене сильно тривожило, це те, що мій син оминає серйозних стосунків з дівчатами. Більше часу проводить вдома, гуляти з друзями не ходить. А йому вже от двадцять чотири роки виповнилося.

Але якось одного разу, у наш дім, син привів дівчину. Ми накрили святковий стіл на честь знайомства.

Я спостерігав весь вечір за молодою парою. Дівчина справді кохає мого сина, а він її. Це була помітно у погляді, розмові, дотиках. Аж самому згадалося, як ми колись з Оксаною познайомилися… Одним словом я був щасливий, що вони прекрасно підходять один одному. За столом Артем попросив, щоб вони пожили на нашій квартирі. Я звісно, дозволив. Адже кімнат й так вдосталь.

Минув місяць, як ми живемо всі разом. Я помітив, як невістка почала дивно, до мене ставитися. Начебто з якоюсь образою чи презирством. Та й син те ж саме. Якось я вирішив запитати у чому справа. Артем довго не хотів говорити, але все ж таки сказав:

– Було б добре, якби ти з’їхав з цією квартири… Зрозумій правильно, ми хочемо жити самі… Так буде краще…

– Сину, а куди я зараз подінуся? У мене є в планах купляти квартиру, але ще не назбирав потрібну суму.

– Просто моя дівчина сказала, що дає мені два дні… Або ти від нас з’їжджаєш або вона. Тому от я вирішив з тобою поговорити.

– Тобто ти мене виганяєш?! Цей дім ні твій, ні мій. Але мати дозволила ним поки що користуватися. Але рано чи пізно ми його віддамо. Й тобі з дівчиною, так чи інакше, потрібно буде шукати житло!
А з невістки я трошки в шоці. Прижилася й почала керувати у домі, який їй не належить! Я так це не залишу.

Звісно, що я сказав невістці все, що думав стосовно цієї теми. Через два дні побачив, як вона збирає речі, а Артем за нею. Воно разом з’їхали з квартири. Начебто образилися на мене. Але що ж поганого я сказав, чи зробив?!

Нехай вчаться, як це самостійно розв’язувати проблеми. З того часу я з сином не спілкувалися. Але якщо не дзвонить, значить у нього все чудово…

 

Реклама

Також цiкаво:

Close