Її першого чоловіка не стало кілька років тому й вона самостійно займалась вихованням двох діток, доки не зустріла його, що виховував також сина від першого шлюбу.
На жаль, для його сина вона так і не змогла стати мамою, тому він став першим, хто з’їхав з батьківського будинку й розпочав жити власним життям. Минуло кілька років, як її син й дочка також одружились, а другого чоловіка не стало, й вона залишилась сама.
Її рідний син, бачачи, як мамі самотньо, запропонував продати її будинок й перебратися жити до нього, мов разом їм, молодим, з онуками допоможе. Вона з радістю прийняла цю пропозицію.
Через певний час бабуся вже сіла за стіл родини сина й вони почали святкування. Через кілька хвилин син запропонував їй віддати всі її гроші йому, щоб вона їх не загубила, тоді вона й похнюплено зізналась: «У мене їх вкрали, синку!».
Чоловіка вкрай розчарувало таке зізнання мами, й він повідомив їй, що не зможе утримувати всю сім’ю та ще й маму, бо у нього немає на це коштів. Це дуже образило стареньку жінку.
Тоді мама відправилась до доньки, що спочатку раділа її приїзду, а коли дізналась, що та «гола й боса», то сказала те саме, що й брат.
Старенька вже не марила надіями, але таки відправилась до нерідного сина. Вся його сім’я була щаслива бачити бабусю, а дізнавшись про те, що з нею трапилось, лише почали заспокоювали її й втішали.
Вони дозволили їй жити у себе й ставилися до неї, як до рідної людини, тому, коли вона краєм вуха почула, що її нерідний син збирається викупити сусідній будинок, але не має для цього коштів, то сама пішла й купила його, бо насправді її ніхто не обкрадав.
Рідні діти, почувши цю історію, були дуже ображені й розлючені на матір, але вона вважала правильним, зробити добро тому, хто простягнув тобі руки, коли вона була пуста.
