ЖИТТЯ

Сина вигнав, а невістку прийняв, як донечку

Із самого дитинства я любив та поважав діда Василя. Я живу з мамою, татом та дідусем, по татовій лінії. У будинку проживав я з батьками, а в літній кухні — дідусь. У нас була традиція вечеряти всім разом у неділю. Започаткував її дідусь. Однієї такої неділі відбулася розмова, яку я ще досі пам’ятаю дослівно. А пройшло вже 14 років.

– Олю, ми розлучаємось. У мене є інша жінка, в яку сильно закохався. Пробач мені. Оскільки це хата мого тата, тобі потрібно знайти інше житло. На це у тебе є 5 днів.

Я був шокований з батькових слів та як він промовляв їх. Слова прозвучали максимально сухо та беземоційно. Мама перших 5 хвилин сиділа в ступорі й слова не могла вимовити. А потім в один момент покотилися сльози. Мама не влаштовувала ніяких істерик, скандалів, зі сльозами на очах вийшла зі столу та побігла в кімнату збирати речі. Потім взяла телефон, напевне дзвонила бабусі повідомити, що скоро до неї завітають гості.

Реклама

При вході на маму чекав дідусь, він забрав валізи з її рук:

Реклама

– Ти нікуди не підеш, Олю. Це твій дім. Іди збери речі того бовдура.

– Як це? Я з місця не поворушусь. Ми будемо тут жити: я і моя нова дружина.

– Можеш навіть і не мріяти. Останній раз повторюю: іди збирай речі та вимітайся, — дідусь сказав ці слова з усією злістю і кинув на нього погляд, від якого мурахи з’явились на тілі.

– Ну тепер зрозуміло, чому тебе на селі відьмаком прозивають.

liveinternet.ru

– Не відьмак, а віщун. Маю хорошу інтуїцію.

Відвернувся від сина дід, а мамі промовив:

– Завжди хотів доньку й ось тепер маю. Залишайтеся тут, будемо разом жити.

Того ж вечора тато пішов. Більше ми не зустрічалися. Селом ходили плітки, що він поїхав зі своєю дружину жити в Польщу.

Дід став мені, як рідний батько, якого я втратив. Він був строгий, проте справедливий. Якщо десь завинив, то відпрацьовував. За кожну мою провину нове завдання, сказав криве слово — рубати дрова і тому подібне.

Стукнуло мені 21 рік. Захотіли з друзями поїхати на море. На той час мама була в Італії без зв’язку, тому я вирішив, що поїду без зайвих розмов. Прибіг додому збирати речі, а тут дідусь:

– Куди це ти збираєшся?

– З друзями їду на відпочинок. Дозволиш?

– Ні, сиди вдома.

– Мені вже не 10, можу сам вирішувати чи їхати мені, чи ні.

Взяв валізу, хотів йти, але щось не пускало, зловив дідовий похмурий погляд.

– Мені байдуже скільки тобі років, сидиш вдома.

На наступний день до мене дійшла жахлива новина, що автобус, в якому я планував їхати на море, попав в аварію. На той момент я не пов’язував дідову заборону та цю новину. Проте зараз чудово розумію, що дідусь врятував мене.

Дідусь помер декілька років тому. Можливо, це звучить негарно, але я не дуже сумував через це, бо часто він був не стерпний.

На сьогоднішній час я маю сім’ю, дружину та доньку Олю, названа в честь мами. Одного разу ввечері ми гуляли й пішли кататися на гірку. Почало темніти, і я сказав, що ми йдемо додому. Та Оля вмовила мене ще на одну, останню, гірку, що знаходилася біля дороги. Я не зміг відмовити.

Вона побігла, сіла та спустилася. Оскільки донька дуже крихітна, то її занесло далі, ніж планувалося. Далі — це була проїжджа частина. Серце сховалося в п’ятки.

Але різко, буквально в одну секунду, санки зупинилися.

– Донечко, з тобою все добре?

– Так, а де дівся дідусь?

– Який?

– Ну тільки що був, він махнув рукою, санки зупинилися та сказав, щоб я тут не каталася, небезпечно, і щоб не сперечалася, бо немає сенсу.

І саме тоді я зрозумів, що того разу він врятував моє життя, а тепер оберіг мою донечку. Наший янгол-охоронець. Я став його ще більше поважати та бути вдячним за те, що навчив мене жити.

Дякую!

Реклама

Також цiкаво:

Close