Ми з чоловіком одружилися, кому мені було 21 рік, а йому 25. З дітьми не поспішали, щоб зрозуміти, чи добре нам разом живеться, тому нашому синові, попри 6 років шлюбу, лише 2 роки, й звуть його Олексій. І хоч мій шлюб був щасливим, та зараз мій чоловік став все більше схожим на свою маму, і мені це зовсім не подобається, бо вона за цей час добре мені «мозок з’їла».
Раніше мій чоловік був сильним та незалежним, а зараз і кроку без мами ступити не може, постійно з нею радиться, питає, все обговорює. Інколи таке враження, що я – ніхто у цій родині.
Зараз всі домашні обов’язки впали на мої плечі. Ні з чим чоловік не допомагає, та навіть на вихідних не грається з дитиною, хоча мені б дуже хотілось трохи відпочити. Пояснює він мені це тим, що він єдиний, хто сім’ю забезпечує і йому потрібно відпочивати, а мені нічого не вартує зварити їсти й погратися з дитиною. Скажу вам так, раніше точно так само говорила і моя свекруха.
Недавно приходила до мене у гості свекруха з метою навчити мене правильно жити. Я намагалась не перечити їй й стримувати язик за зубами, але не змогла, тому висловила їй, що не хочу, щоб вона лізла у наше сімейне життя (зробила я це досить тихо й лагідно). Свекруха схопилася за серце і почала дзвонити синові зі скаргами, що я на неї кричу і що ледь не вдарила її. Від такого абсурду я навіть засміялась.
Більше такого до себе я терпіти не могла, і коли чоловік повернувся додому, а свекруха почала кричати: «Синку, дай її добряче, а то ця жінка забула своє місце! Де ж ти її таку знайшов? Лінтяйка! Нічого за душею не має, а думає, що пуп землі!», я почала збирати речі. Повідомила, що якийсь час з сином поживу у мами. Найбільш мене засмучує, що у той день я дізналась про другу вагітність і руйнувати шлюб з чоловіком, якого люблю і від якого у мене двоє дітей, не хотілося б.
Не знаю, як мені бути далі, але жити так не хочеться…
