⁃ Синку, невже це правда ти? Сашко, ти таки приїхав до своєї старої?

Пів року тому Ольга Олександрівна вперше потрапила у будинок для лiтнix людей. З того часу вона пережила тут багато подій та багато зрозуміла, але от звикнутися з тим, що вона тепер буде тут до останньої миті свого життя, все ще не могла.

Раніше вона була ще тією бджілкою, ніколи її не побачиш на одному місці. То вона на роботу біжить, де працювала головним бухгалтером, то дітей зі школи забирає (у неї їх троє було: двоє доньок та один син), то з ними уроки вчить, то у домі прибирає, то їсти готує. Навіть чоловік говорив про те, що їй би більше відпочивати.

Згодом і здоров‘я нагадало, що надто довго вона була «бджілкою», тому чоловік її доглядав, у всьому допомагав, а потім його не стало, й мати почала просити допомоги у доньок. Син уже п‘ять років був на заробітках, лише інколи писав мамі, що все у нього добре, а та й не наважувалась йому розповісти, що після смерті батька ні одна донька не захотіла прихистити маму у себе й доглянути її, тому й відправили у будинок для літніх людей.

Старенька стояла й дивилась у вікно, йшов дуже лапатий сніг. Вона не могла стримати посмішки, згадала, як колись з дітьми у такий час прикрашали ялинку, грали у сніжки, а з чоловіком бігали у виборі новорічних подарунків для дітей.

Раніше Новий рік був її улюбленим святом. Вона запрошувала багато гостей, дарувала всім подарунки й накривала величезний стіл зі всіма смаколиками. Її здавалось, що кращого свята і не вигадаєш, надто воно їй нагадувало диво.

А тепер вона не має для кого накривати новорічний стіл. Її єдина сусідка по кімнаті пішла кудись ще з самого ранку, а на самоті їй було надто сумно. Сьогодні вона не пішла ні на сніданок, ні на обід, не було жодного бажання та апетиту. У двері хтось постукав, і вона вже приготувалась пояснювати медсестрам, чому вирішила влаштувати «голодовку».

⁃ Відкрито!

У кімнату зайшла її сусідка та двоє інших бабусь. Вони принесли тортик та шампанське.

⁃ Що ж з прийдешнім, Олександрівна! – прогомоніли вони й взялися швиденько накривати на стіл.

Наступні кілька годин пройшли весело. Вони розповідали смішні історії з їхніх попередніх святкувань, говорили про життя, лише кожна сильно намагалась уникнути розмови про дітей, мабуть, це болюче для кожного, хто опинився у цьому місці.

Сьогодні Ольга Олександрівна вперше за довгий час знову відчула себе живою. Вони з подругами сиділи аж до 3 ночі! І все не могли наговоритися та припинити сміятися. Такого раніше з нею не траплялось у цій місцині, але саме у новорічну ніч вона заснула з посмішкою, з відчуттям, що диво неминуче.

⁃ Матусю, прокидайся! З новим роком тебе! – почула жінка крізь сон й не наважувала відкрити очі, щоб почути ще раз голос сина.

⁃ Що це з нею? Вона хоч тут не захворіла? – запитав він, коли помітив, що мама не реагує.

⁃ Та ні, вона зараз прокинеться, ми просто до ночі сиділи, а старому організму після такого перепочинок потрібен! – відповідає сусідка.

У ту ж хвилину жінка наважилась відкрити очі й побачила свого сина.

⁃ Синку, невже це правда ти? Сашко, ти таки приїхав до своєї старої? – промовила Ольга Олександрівна й почала плакати.

⁃ Мамо, ну чого ви плачете? Все ж добре, я до вас з привітанням та подарунками приїхав! Думав ще о 12 ночі прийти, так мене ваші охоронці не пустили, уявляєш?

⁃ Це дрібниця, котику, головне, що ти зараз поруч зі мною! – промовила вона та кинулась обіймати сина.

⁃ Чого ж ти не писала, що у цій місцині опинилися? Я ще зі своїми сестрами розберуся, що вони з тобою таке утнули! А сама ти чого мовчала? Гаразд, немає у нас часу на ці розмови. Нас уже чекає машина, час їхати звідси.

⁃ Куди їхати?

⁃ До мене додому. Моя дружина з сином вже чекають тебе, приготували окрему кімнату, допоможеш моїй Алі з вихованням цього бешкетника, бо вона одна бідна ледь справляється!

⁃ Ти ж не жартуєш? А я вам точно не заважатиму?

⁃ Звісно, ні, мамо, не смій думати про такі дурниці. Ми всі дуже раді, що відтепер ти житимеш з нами!

⁃ Що ж це за питання такі, Олександрівна? А ну речі збирай! – говорила сусідка зі сміхом. — Кожному з нас би такого сина! Є чим гордитися!

⁃ Так я кожного так виховувала, але ж донькам непотрібною стала. І таке у житті буває!

⁃ Ой, годі говорити, швидше речі пакуй і їдь звідси до свого щасливого життя!

⁃ Звісно, поїду! Мене ж там внук з невісткою уже чекають!

І вже понад пів року Ольга Олександрівна знову щаслива. З турботами про онука вона знову відчула себе “бджілкою”, яка ще в силах робити все.