ЖИТТЯ

Будучи ще дитиною, я мріяв жити в дитячoмy бyдинкy, бо нe хoтiв жити з батьками через те, що вони робили.

“Я був ще зовсім дитиною, коли втiк з дому. Я б краще жив у дитячoмy бyдинкy, ніж з такими батьками. Я не міг їх бачити після того, що вони зробили”.

Це не просто історія з інтернету. Це частина реального життя мого друга Олега. Я захоплююсь його сміливістю і вчинком. Адже він вирішив залишитись в дитячому будинку до свого повноліття. Його хотіли всиновити, але він всім відмовляв. І це був не просто дитячий каприз, а ретельно зважене рішення.

Якось я почула від однієї людини слова “Щоб не сталось в житті, так мало бути – такі випадки роблять нас сильнішими!” і вони часто спливають в моїй пам’яті.

Реклама

Одного дня Олег поділився зі мною спогадами про своє дитинство:

– Я ріс в заможній родині. Ми мали все необхідне. Мої батьки не зловживали алкоголем і не приймали наркотики. Але моє дитинство все одно не було щасливим. Наркотиком для моїх батьків була їхня робота. Адже їм хотілось заробити більше грошей, щоб забезпечити мені щасливе дитинство та доросле життя.

Зрозуміло, що вони дуже багато працювали й мало часу приділяли мені. Але згодом я був цьому тільки радий. Адже від перевтоми та проблем на роботі вони часто були в поганому настрої та батько зривався на мені. І це були не просто удари ременем, а сильні побої.

ria.ru

Це стало сильною травмою для мене. Вже з дитинства я зненавидів моїх батьків. І з роками побої ставали болючішими, а страх та ненависть лише зростали. Адже мій батько постійно знаходив причини, за які мене ніби-то потрібно покарати.

Згодом все частіше батько погрожував мені, що якщо ще раз я щось зроблю не так, то він мене віддасть в дитячий будинок. Можливо інших дітей такі слова налякали б. А от я почав замислюватись про це. Мені було лише 8 років коли я пішов самотужки шукати інтернат. Але я був малий і зрозуміло, що я проблукав по вулиці весь день, а ввечері повернувся додому. Було вже пізно, батьки злякались, що мене так довго немає. І зрозуміло, що батько не знайшов іншого способу, щоб висловити свої почуття як побити мене.

Це було найгірше, що сталось зі мною в житті. Тому що після того випадку моє тіло повністю було вкрите синцями. Кілька тижнів я не ходив в школу. Взагалі з дому мене не випускали, щоб ні в кого не виникало питань стосовно синців.

Минуло вже понад 20 років, а я досі чітко пам’ятаю цей день. Зараз в мене вже своя родина: кохана дружина і син з донечкою, на яких ми ніколи не підіймаємо руку. Батьки для мене давно померли, тому що з ними не підтримую зв’язок вже дуже давно.

национальныепроекты.рф

Коли я чую про такі історії, то часто люди стають на бік батьків. Типу таким чином в дитині виховують сильний характер, а не слабодухість. Але на власному досвіді знаю, що це лише ламає характер внаслідок численних психологічних дитячих травм.

Я щиро співчуваю кожному, хто хоча б раз опинявся в подібній ситуації. Такого ніхто не заслуговує. Я не раз намагався зрозуміти батьків, за що вони так ставились до мене. Навіть сподівався, що зрозумію їх коли подорослішаю. Але мені вже майже 40 років, а я досі не розумію як можна так ставитись до власних дітей.

В мене було жахливе дитинство, яке сповнене лише болем та страхом. Але в мене завжди залишалось моє захоплення – книги та малюнки. Я любив читати, фантазувати про щасливе дитинство. А свій біль і страх і зображав у малюнках.

Думаю, історія Олега нікого не залишить байдужим. Одного разу я вирішив задати Олегу питання, яке турбувало мене дуже часто.

– Я розумію, що тобі дуже важко згадувати і тим більше розповідати про своє дитинство… – почав я. – Та невже твої батьки через стільки років не намагались знайти тебе, поговорити, пояснити свої вчинки й просто попросити вибачення? Чому батько постійно бив тебе? Чому мати ні разу не заступилась, а навпаки – ставала на бік батька? Я дуже захоплююсь тобою! Ти дійсно дуже сильний, бо зміг пережити таке дитинство.

– Я не спілкуюсь з батьками вже більше дуже багато років – продовжив розповідь Олег. – Але я чув, що мати розлучилась з батьком. Та вона не проявила ініціативу, що зустрітись зі мною. А щодо батька, то всі рідні й друзі знають його як чудову, добру людину, яка любить своїх онуків. Хоч насправді він ні разу не поцікавився життям моїх дітей. Особисто для мене він завжди залишиться монстром.

Коли я навчався в інституті в мене виникли серйозні проблеми з навчанням. Попри їхнє ставлення до мене в дитинстві, я звернувся до батьків за допомогою. Але у відповідь почув лише “Це твої проблеми, а не наші! Ти чоловік і мусиш сам вирішувати їх, а не перекидати відповідальність на наші плечі, як слабак”.

Це було останнє, що я чув від своїх батьків. В той же день я зібрав речі і кілька місяців попросився пожити у свого хорошого друга. Згодом я познайомився зі своєю нинішньою дружиною і дуже скоро почали жити разом. Зараз в мене чудове життя. Але минуле не відпускає мене…

tvc.ru

Хоч я вже й дорослий, але досі не розумію чому батьки так ставились до мене? Навіщо батько розповідає всім, який він чудовий дідусь і батько? Невже старається для своїх нових подружок? Але життя все одно розставить все по своїм місцям і правда стане відомою.

Дитинство стало найважчим періодом мого життя, тоді як для інших це найщасливіші моменти. Батьки забрали в мене ці моменти. В дитинстві я знав лише страх та біль. Проте є щось хороше в цьому – я точно знаю, як я не буду поводитись зі своїми дітьми, щоб вони були щасливими і дійсно любили мене.

Я не можу зрозуміти своїх батьків. Та і не маю права їх засуджувати. Лише їм жити з цим до кінця життя. А якби ви були на місці Олега, ви б змогли пробачити своїм батькам?

Реклама

Також цiкаво:

Close