«Так ваша донька ще знайде собі чоловіка. А моїй же народжувати скоро!» – промовила жінка поруч з якою стояла вагітна дівчина!

Галя їхала у старому тролейбусі й уважно стежила за тим, як сонце повільно ховається за високими міськими будівлями. Всі люди навколо кудись поспішали, напевно, їх хтось чекав вдома, вона ж просто каталась. Залишила своє авто біля орендованої квартири та пішла кататися тролейбусом, щоб дослідити місто, у яке вкотре приїхала у відрядження.

Минуло 30 хвилин з моменту, як жінка сіла у тролейбус. Він видав дивний скрипучий звук і різко зупинився, тоді у тролейбусі почувся голос водія: «Пасажири, прошу пробачення, але тролейбус зламався й далі не їде. Покиньте його! Це вимушена зупинка».

Всі пасажири відразу прокинулися від буденної сплячки й почали голосно перемовлятися між собою про недбалість, владу та шалену спеку на вулиці.

– Вибачте, ви не підкажете, як мені повернутися у центр? Я просто ніколи не бувала на цій вулиці! – почала говорити Галя до водія.

– Галя?! – приголомшено запитав водій, намагаючись роздивитися у жінці давню знайому.

– Вадим?! – жінка не могла повірити, що перед нею зараз той самий хлопчина. Правда, він уже подорослішав, його волосся почало сивіти, а очі набули дивного сталевого відтінку.

Вони дивилися один на одного й не знали, як продовжити розмову.

– Ти… Ти ще не пробачила мені? Досі ображаєшся?

– Та ні, що вже було… Проте у момент, коли ти відмовився від мене та нашого весілля – я думала, що краще б мені крізь землю провалитися, ніж слухати ці людські пересуди. Мені було дуже боляче, але я впевнена, що люди недаремно кажуть, що все що не робиться, те на краще.

– Якщо тобі від цього легше стане, то мене за це життя схоже й покарало. У нас з жінкою всього одна донька, та й та народилась інвалідом, тому жінка постійно вдома, доглядає за нею, а я тут водієм зранку до вечора, а по ночах ремонтую чужу машину, щоб жити нам на що було. Судячи з твого зовнішнього вигляду, то у тебе життя склалось набагато краще ніж у мене.

– Не знаю, чи краще, але я таки щаслива. У мене є хороша сім’я та робота, то чому б і плакати? – промовила жінка, щоб допекти чоловікові до самого серця, щоб він відчув, як її довелось колись бути на його місці.

Розділяло двох законних один ставок. Часто люди жартували про те, що на іншому боці ставка гарніші чоловіки, чи кращі господині.

– Ох, така вже гарна пара! – говорили з двох боків ставка, коли поруч десь проходила Галинка й Вадим.

– А ти знала, що тепер і Вадим вступати у місто збирається? Хоче бути, як і його наречена – освіченим!

– Та Бог його знає, чи за Галинкою він їде, чи чужим дівчатам під спідниці позаглядати! Вже не вперше чую, як його бачили з іншою у райцентрі!

– Та що ж ви таке кажете? Хороший він хлопчик, не посмів би так вчинити!

До весілля залишалось всього два тижні, тому всі подруги нареченої разом думку гадали над меню, як по інший бік ставу, біля місцевого магазину, зупинився новенький Жигулі. З нього вийшла красива жінка років 40 й запитала у бабусь, що сиділи там: «Підкажіть-но, жіночки, де тут Вадим Мисюкевич живе?»

– Та от, через дві хати і його будинок! А ви, мабуть, якась родичка, що на весілля його приїхали?

– Так, родичка, теща майбутня!

– Ой, то, мабуть, помилка якась! У нього вже теща є, по той бік ставу живе!

– Думаю, після того, як він побачить мою Лілю, то у нього зміниться думка. Лілю, вийди! – промовила жінка й допомогла вилізти з автівки худому дівчаті, у якого, здавалось, живіт важив більше, ніж вся вона – Ось у неї вже восьмий місяць у животі його донечка живе.

– А як же ж Галинка? Вони ж майже з початкових класів разом за ручку ходили?

– То що теж доходилися до того, що вона вагітна?

– Ні, вони з любові одружуються.

– Ну, любов діло таке. Вона знайде собі нове кохання, а от дитині буде потрібен батько. Ну, бувайте здорові, ми до своїх сватів їдемо.

Через кілька годин ця звістка долетіла й до Галинки з її сім’ю, але жоден не хотів вірити у це, тоді й прийняли рішення відправити батьки Галинки на розвідку й запитати, що за побрехеньки про нього по селу пускають.

Чоловік зрозумів, що чиста правда це, коли побачив незнайому автівку біля воріт колишніх сватів. Проте вирішив він не спішити з висновками, навіть, коли побачив вагітну дівчину й особисто запитав у Вадима: «Скажи мені, чи то правда, ті вигадки, що ходять селом?»

– Правда, вибачте мені, але весілля таки не буде. – сказав хлопець, не поглянувши в очі

Батько Галини швидко повернувся до хлопця спиною й рушив додому. Зі злості він зруйнував шалаш, що будували вони вже тиждень й хотів якось скривдити хлопця, що так образив її доньку, але не встиг, бо він з новими сватами та нареченою відправилися до міста.

У селі всі дивилися на Галину з щирою жалістю, але її було не до них, єдине про що вона могла думати: чому ж її Вадим так вчинив з нею? Чому зрадив її?

Ось і настав день їхнього весілля й дівчина спокійно сиділа на березі ставка й думала про те, якби пройшов її день сьогодні, якби все так різко не змінилось. Вона повільно пішла до води, зняла взуття й вступила у неї голими ногами.

– Доню, зупинись! Стій, зараз же! – почувся крик батька, що швидко біг до неї.

– Тату? Що ти тут робиш?

– Я так і знав! Серце відчуло, що ти сьогодні сама не своя і повело мене за тобою! Хіба ти не розумієш, той мерзотник не гідний тебе! Не гідний ні краплі твоїх сліз!

Дівчина довго дивилася на обличчя батька, а потім промовила: «Не кажіть, матінці!».

Доля у двох колишніх закоханих склалась по різному. Вадим відразу був змушений на роботу йти, щоб забезпечити потрібне лікування донечці. Довго вони думали про народження другої дитини та так і не осмілилися.

Минуло кілька років, як Галина відійшла від того болю й знову змогла покохати. Олег був просто чудовим чоловіком й у них народилось двоє прекрасних синів та одна дочка. Жінка по-справжньому була щаслива, хоч стара рана інколи й нагадувала про себе.

– Ти надовго сюди? – неочікувано запитав Вадим.

– Ні, декілька днів, я по роботі приїхала.

– Зрозуміло, слухай, може б ми з тобою десь зустрілися, поговорили, як колись?

– Ні, моє минуле вже не цікавить мене.

– Ну, можемо, просто, зараз піти у кафе якесь, а тролейбус поки…

– Він зламався й далі не їде, тому зупинився на цій зупинці. Вимушено, як і у житті. Прощай.

– Поверни направо, там автобуси їдуть до центру.

– Дякую, бувай! – промовила Галинка й швиденько вистрибнула з тролейбуса. Вона повільно йшла до правого повороту, доки чоловік невідривно проводив її поглядом.