Така історія буває не тільки у фільмі!

Сергій підняв очі, аби подивитися номер на номер квартири. Наче на місці. Серцебиття пришвидшилося, голова заб0ліла, можливо, тиcк піднявся.

В одну хвилину пригадалася баба Зоя та її вічні скарги: «Ой, Тамаро, про який тиск може йти мова? Оце подивитеся свої телевізори, а потім якийсь тиск підіймається. Нема його. Ти хоча б бачила тиск?»

Тамара – це мама Сергія. Принаймні хлопець так думав, що його мама, Петрук Тамара Володимирівна, директор школи та вчитель біології в селі. А тато бухгалтер в сільській раді.

Сім’я переїхала в це село відразу після народження сина.

Сергій був переконаний в цьому рівно до вісімнадцяти років.

Яким він був, коли був дитиною? Та нічого незвичного. Ясна річ, що син директора школи мав дуже добре вчитися, гарно поводити себе, бути прикладом для наслідування.

У школі його ніхто не ображав, не звинувачував, що в нього мама директор. Вона була дуже строга, проте справедлива та принципова.

Сергій був єдиною дитиною в сім’ї, ні сестер, ні братів. Усе тому, що мама його пізно народила, у тридцять дев’ять років. Ніхто і слова не скаже, що в Сергія стара мама. Тому що його мама найкраща у світі. І тато в нього найкращий.

Але потім, як з’ясувалося, далеко вони не батьки для Сергія. Краще б він не знав цієї правди, адже нічого вона хорошого йому не принесла. Хотів жити, як раніше, забутися про все. Та, жаль, що цьому більше не бувати.

Одвічне питання турбувало хлопця:

– Хто ж насправді мої батьки? Чому відмовилися від мене?

– Можливо, безхатьки, алкоголіки чи наркомани? – запропонував друг Андрій, з яким Сергій поділився своєю таємницею. – А, можливо, вони тебе не покидали, а їх позбавили батьківських прав? Нащо їх шукати, дурнею маятися. Ще наразишся на небезпеку. У тебе є батьки, хоча й не рідні, але є, вони тебе виховали, ти сам кажеш, що вони в тебе найкращі. То що тебе не влаштовує? Живи, як раніше та й все.

– Хочу знати, хто я насправді. Як так сталося, що все моє життя зі мною були чужі люди, а не рідні мама з татом.

Саме це питання і стало причиною, чому Сергій стояв під дверима цієї квартири. П’ятиповерховий невеликий будинок, одні єдині двері, на вигляд дуже привабливий. Хлопцю відомо, які там квартири – просторі з високими стелями. Бабуся, по татовій лінії, жила в подібному будинку. Тепер її квартира перейшла у спадок Сергію, як єдиному внукові.

Залізні сірі двері з легкістю відкрилися, ніби підштовхнули хлопця. У під’їзді було темно, доверху тягнулися сходи з великими бильцями. Зверху на стіні розташоване мале віконце, крізь яке пробиваються яскраві промінці сонця. Підіймаєшся. Далі багато дверей, за кожною ховається своя історія…

– Мені потрібна тринадцять квартира, — прошепотів хлопець та піднявся по сходах.

І ось він наблизився до потрібного номера. Двері були старими, але не менш красивими.

– Ого, такі двері. Ніколи таких не бачив, ніби у фільмі, — подумав хлопець.

Він дуже хвилювався. Зібрав усі сили та легенько натиснув вказівним пальцем на дзвінок. У квартирі пролунала спокійна приємна мелодія.

Двері швидко відчинилися, складалося враження, ніби на нього там вже давно чекають. Відчинила звичайна жінка літнього віку, одягнена в красиву квітчасту блузу та яскраву спідницю, волосся було підібране хустиною.

– Добрий день. Ось, тримайте бахіли, вдягніть їх. Якщо чесно, то ви занадто молоді. Надіюсь, ви зможете зняти всі заміри, — промовила жінка.

– Хто там прийшов? Мамо! – пролунав не очікувано жіночий дзвінкий голос із сусідньої кімнати.

– Іро, це робочий котел прийшов міняти. Не соромтеся, проходьте на кухню, шановний, — приємно відповіла жінка.

– Я перепрошую, але ви помилилися. Я сюди прийшов не котел міняти, а через іншу причину, — невпевнено сказав Сергій.

– Не робочий? Сумно. А хто ж ви тоді та чого потрібно? Ми сьогодні ні на кого не чекали. Ви напевне хочете нам продати яку непотрібну річ. Так знайте, нічого не придбаємо. Можете вже йти звідси. Або я викличу поліцію. Доню, телефонуй в поліцію! От я дурепа, ще й квартиру пустила. Іро!

На крики матері вийшла жінка, на вигляд років тридцять, але, мабуть, старша….

– Що тут у тебе трапилося? Мам… – жінка враз замовкла, не закінчивши те, що хотіла сказати. Вона була при надії, живіт вже виднівся із кофти. Сергію здавалося, що він її знав, проте звідки…

– Перепрошую! – голосно відповів юнак. – Я шукаю свою матір Олексієнко Ірину Дем’янівну, можливо, знаєте її…

– Іди геть! – крикнула не своїм голосом стара. – Пішов із моєї квартири! Вимітайся! – бабка підбігла до хлопця та почала виштовхувати його за двері. – Доню, іди в кімнату. Не слухай його. Він дурниці верзе. Іринко!

Жінка стояла та не могла зрозуміти, що відбувається.

– Мам? – невпевнено промовила Іра, тримаючись за свій живіт. – Ти знаєш, хто це?

Стара продовжувала кричати:

– Та іди ти вже! Забирайся, а то вб’ю тебе. Хочеш перевірити, то перевіримо! Ненавиджу вас і тебе. Забирайся!

Раптом баба впала на землю, стало погано.

– Матінко. Мама, тільки дихай. Що з тобою? – шептала Іра.

– Заспокойтеся, жінко. Який термін?

– Майже тридцять шість тижнів.

– Так, а що ви тут робите? Вам треба лежати в лікарні, і носа звідти не висовувати!

– Я просто маму захотіла провідати.

– Викликайте негайно швидку. Де у вас вода?

Сергій оперативно приніс вагітній води, викликав швидку допомогу, пояснивши, що трапилося, що допомогу потребують дві людини. Він вдав, ніби поштар, стояв та чекав на приїзд лікарів.

Іра сиділа та прискіпливо роздивлялася Сергія.

– Хто ви?

– Думаю, зараз не найкращий час для знайомства. Я якийсь ваш родич, а який саме вияснимо потім. Ви ж чули, що кричала ваша матінка, мабуть, признала. Проте як? Перший раз мене бачить. Тим паче мені всього лиш вісімнадцять років.

Бабка ще досі лежала на підлозі, вкрита рядном, а під голову хлопець постелив їй свою кофту. Вагітна тряслася, не могла заспокоїтися.

– Так скільки, кажеш, тобі років?

– Вісімнадцять, скоро дев’ятнадцять буде. Вступив недавно до університету, буду медиком. Я свою маму хочу знайти. Ви головне заспокойтеся. Усе буде гаразд. Нема причин, аби переживати. Можливо, це і є моя рідна мама. А ви моя сестра? Так же ж виходить? – сумно промовив юнак.

– Сергійко. Мій сину… А мені сказали, що ти при народженні відразу помер. Я твоя рідна мама. Вибач мені, любий… – тихенько відповіла Іра.

Швидка допомога не заставила на себе довго чекати. Сергій допомагав своїм новим родичам. Бабі стало краще, але її злість до хлопця нікуди не зникла.

Вагітна, відразу після свого признання, почала кричати, у неї почалися судоми, схопилася міцно за руку хлопця.
Сергій відразу зрозумів, що народжує.

Поїхали в лікарню. Біля палати він сидів на лавці та розкладав по полицях усю інформацію, про яку дізнався буквально сорок хвилин тому. І тоді юнак усе усвідомив…

Потім він зателефонував батькам та зізнався, що йому все відомо та буде ночувати в друга. Мабуть, мама все-таки здогадалися, що він шукає рідних…

Звісно, Сергій любив маму з татом усім серцем. Підсвідомо його накрили емоції, дістав телефон та швидко настрочив повідомлення: «Цілую тебе й обнімаю. Теж саме татові передай. Завтра буду вдома. Ваш син».

Відповідь від мами швидко надійшла: «Я люблю тебе, сину. Чекаю на тебе. Твоя єдина мама на світі».
«Синку, без фанатизму. Батько любить тебе».

Сергій не розумів, що буде відбуватися далі. Бабку повезли в іншу лікарню. Юнак сидів у пологовому будинку.

Пройшло чотири години. Вийшла медсестра.

– Хочете кави, чаю?

– Так. Не відмовився б від кави.

Хлопець грів у руках чашку, сьорбав каву та багато думав. Думав абсолютно про все. Про навчання, друзів, майбутнє. Як все з часом налагодиться. Він старався уникати болючої теми, чому він тут…

– Вітаю, у вас син!

– Що? Який син?

– У вас сину. Такий ще молодий. Мабуть, тільки екзамени склав, а вже батьком стали.

– Це ви зі мною говорите?

– А з ким іще? Можете бігти святкувати.

– Та ні. Це не який не син. А мій брат! У мене буде рідний брат!

– Вибачте, думала ви тато, — здивована відповіла медсестра. – тоді біжіть кличте батька. Нехай радіє!

Сергій пішов на вулицю, сів на лавці, а потім повернувся. Взяв листок, написав свій номер та попросив, аби передали мамі, розвернувся й пішов. Він найменшого уявлення не мав, що робити з цією правдою. Як далі бути? Його серце тішило новонароджене дитятко, його братик, про якого він мріяв із самого дитинства.

Іра зателефонувала до Сергія та попросила, аби той прийшов до неї в лікарню…

Хлопець так і ні про що не розповів батькам, не знає чому так. Можливо, боявся розчарувати їх…
Вирішив відкласти на певний час. Хай сам спочатку все дізнається…

Іру з дитинства виховувала бабуся, ну як бабуся, точніше, прабабуся. Вони дуже сильно одна одну любили. Дівчинка росла в любові, теплі, достатку. Усе, що хотіла, завжди мала. У неї була мама, правда, завжди зайнята. Тому часто дарувала дорогі подарунки, аби донька не ображалася на брак материнського часу. Мама її археолог, часто їздила в різні експедиції. От і одного разу привезла скарб з чергової такої експедиції – Іру.

– Народжувала дитину в польових умовах. Знайшли в селі бабку-повитуху й проблема вирішена, — жартувала мама.

Усе, кого Іра мала, так це бабця. І більш нікого.

Одного осіннього дня у дев’ятому класі разом із класним керівником зайшов хлопчик, її новий однокласник. Таких вона ще ніколи не бачила і впевнена була, що і не побачить. Він був високим, блондин, красиві кучері, блакитні очі, красива посмішка.

Усі дівчата закохалися в нього, навіть сама вчителька не могла встояти перед його красою. Але його завоювала тільки одна дівчина. Це була Іра.

Одного разу мама приїхала і застала доньку з Миколою, так звали того красунчика, як вони вчили двоє алгебру.

Вона подивилася на хлопця прискіпливо, а потім запитала, хто в нього батьки. Той впевнено відповів та посміхнувся. Проте мама раптово розізлилася.

Микола зрозумів, що відбувається щось дивне, незручне. Він пішов. Як тільки двері зачинилися, мама почала кричати на бабку та доньку:

– Геть дах знесло? Аби я тут його більше не бачила. І ти ні на крок до нього не підходила. Ти мене зрозуміла?

Історія була стандартна й типова. За своєї молодості Ірина мама та її подруга закохалася в одного ж того самого хлопця. Спочатку його вибір закінчився на Іриній мамі, вже й підготовка до весілля розпочалася, але подруга виявилася спритнішою та хитрішою, і в ролі нареченої була не мама Іри, а її подруга з тим же хлопцем.

Після від’їзду матері бабка розповіла цю історії внучці. Адже та наказала старій, аби суворо доглядала за донькою.

Не змогла стара виконати свої обов’язки. Класна керівничка помітила, що Іра швидко почала набирати вагу.

Проте Іра виправдовувалася до останнього. А коли прибігала додому, закривала двері на замок, вікна – шторами, розв’язувала тканину з живота, лягала на ліжко та бесідувала з малятком.

Одного разу поділилася таємницею з найкращою подругою. Тоді вони двоє гладили животик та розмовляли з дитиною, думали, як назвуть. Вони ще геть дітьми були, всього лиш п’ятнадцять років.
Алла, найкраща подруга Іри, не могла втримати секрет за зубами, пішла та все розповіла молодому батькові. Той дуже зрадів, був на сьомому небі від щастя. Відразу побіг до мами з татом та поділився новою, що вони скоро стануть бабусею та дідусем.

Тієї ж ночі батьки зібрали речі хлопчика та відвезли його в Чехію жити до тітки. Він був позбавлений можливості переписуватися та спілкуватися з Ірою. Хлопця повезли за кордон через вигадану причину, ніби тітка важко захворіла, потрібно за дитиною доглядати… Там і продовжив навчання, хоча планував зовсім інше життя. А Микола переживав, чому його кохана не пише, не дзвонить. Тоді батьки його обманули, мовляв, прийшли вони до тієї Іри в гості, а вона їм з порогу і каже, що батько дитини не Коля, буде переїжджати в інше місто жити з її чоловіком, й на цьому їхня розмова закінчилася…

У такому молодому віці з чоловіком… Тут варто зазначити, що в п’ятнадцять років мама й тато мають великий вплив на дитину та авторитет, особливо, якщо добре натиснути.

Мама приїхала забирати доньку, нікому не було відомо про немовля. Лише одна подруга нашептала Ірі, що це був хлопчик. Він помер.

Скільки та кому заплатила мати Іри? Цього вже ніяк не довести…

Сказали, що дитина померла відразу при народженні.

Довго дівчина не могла прийти до тями.

– Вона ще молода, швидко забудеться про все, — заспокоював лікар маму. – Я знаю дуже хорошу сім’ю, котра з радістю забере вашу дитину. Повірте мені, немовля буде рости в любові та злагоді. Житимуть далеко звідси. Жінка директор школи, чоловік – бухгалтер. Тому не варто переживати.

– Чесно, мені абсолютно байдуже, що буде з цим виродком.

– Невже ти ще досі тримаєш зло на них?

– Не ваша справа! Ніколи не було дитини! Не було, забудьтеся про це. Вам усе зрозуміло? Чи ще потрібні гроші?

– Ні, вистачить. Мені все зрозуміло. Не переймайтеся через це.

Вас цікавить, як же Сергій дістав адресу рідної матері? Про це окрема історія. Не завжди чесними шляхами, проте…

А вся річ у тім, що Сергій копія свого рідного батька. Як дві краплі води. Баба спочатку не помітила, а потім добре роздивилася, ледве інфаркт не схватив.

Іра була шокована, не могла повірити власним очам. Вісімнадцять років сумувала, плакала за своїм сином. Навіть на могилку їздила, садила там квіти. Їй мама показала.

А потім, як дізналася всю правду, ледь дах не поїхав від щастя чи від шоку.

Іра вже й навіть забулася про свої почуття до Миколи, а про сина кожного дня думала, тужила. Заміж до останнього не хотіла виходити, всі роки кар’єру будувала, і тільки чотири роки тому наважилася.

Чому була переконана, що ніколи більше не завагітніє. А доля розпорядилася по-своєму. Щастя й сльози. Але тут питання: пробачить син?

Тут тільки один варіант: вибачить без зайвих роздумів. Він хороша людина, його виховали чудові батьки. Звісно, буде допомагати ростити братика. Тим паче Іра ні в чому не вина, за неї все вирішили мама з бабою.

Тепер тільки Ірі потрібно вирішити, пробачити матері чи ні. Одного разу Сергій намагався поговорити з нею, сказати, що не тримає зла та образи. Проте вона постійно шипить, злиться, не підпускає близько.

Згодом юнак поговорив з мамою й татом. Вони тільки зраділи, що Сергій познайомився зі своєю рідною матір’ю. Правда дуже переживали, що син образиться й не захоче з ними спілкуватися.
Їхній Сергій найкращий син у світі.

Хлопець тепер безмежно щасливий, що він має велику дружню сім’ю. На них всіх чекає щасливе майбутнє.

Теперішній чоловік Іри потоваришував із Сергієм та полюбив, як рідного.

Така історія буває не тільки у фільмі.