«Тато, а ти й справді мене пoкинеш, коли знайдеш нову маму»? – з такими словами до мене підійшла моя шестирічна дочка. І я впевнений на всі сто відсотків, що без моєї кoлишньої тещі тут не обійшлося. А справа ось в чому.
Зі своєю дружиною ми прожили всього лише шість років. Довга хвороба забрала її в мене. Ані лікарі, ані хто інший нічим не міг зарадити. Вона просто тала на очах наче запалена свічка. Переде смертю вона просила мене не покидати дочку й піклуватися про неї.
Ось так ми з дочкою залишилися вдвох. Принаймні я так гадав, поки на арену не вийшла моя теща. Ми з нею помірялися силами ще на похоронах моєї дружини. Я влаштував все так, як хотіла того вона. Але теща почала все робити по-своєму. Вона начиталася різних книжок й надивилася купу телепередач й почала виконувати всі ті дурні обряди та прикмети. В той момент мені здавалося, що п0хорон перетворився на цирк, а для тещі важливіше дотриматися всіх порад псевдо екстрасенсів, ніж просто з миром попрощатися з дочкою. Тоді я їй поступився. Гадав, що не час й не місце на дрібні сварки. Але це було дарма. Вона одразу відчула свою силу. Наче акула, яка почула краплю крові.
Наступне наше зіткнення відбулося через квартиру. Ми з дружиною мешкали у квартирі, яку на весілля подарувала нам теща. Через кілька днів вона прийшла до мене та запитала, коли я переїду назад до своїх батьків, тому що вона вже дала оголошення в газету про пошук квартирантів. Я спочатку навіть не розумів, чого вона від мене хоче. Того дня ми посварилися. Я сказав, що ми з дочкою будемо жити в цій квартирі. А якщо їй щось не подобається, то нехай йде до суду. Я знав, що буква закону на моїй стороні. Адже чоловік перший спадкоємець у родині. Ми довго сварилися. Наговорили один одному доволі неприємних речей. Коли вона виходила, то так сильно грюкнула дверима, що з косяків повідпадало тинькування.
Через роботу я часто залишав дочку у тещі. Мої батьки жили далеко. А вона разом з тестем мешкала у сусідньому районі. Вона радо брала до себе онучку. Але тиждень тому після того, як я забрав дочку від неї, й ми йшли додому, то дочка запитала в мене: «Тато, а ти й справді мене покинеш, коли знайдеш нову маму?» В мене аж мову відібрало. Я почав запевняти маленьку, що ніколи її не покину. А в неї в очах стояли сльози. Мені довелося цілий вечір її заспокоювати. Більше до тещі я її не пущу. Це ж треба таке вигадати та наговорити дитині. І я впевнений, що це через квартиру. Вона все ніяк не може заспокоїтися. Дочка відтепер буде ходити до дитячого садочка.
