«Тато, хто ця тітонька?» – запитала дівчинка про колишню її тата та “маму”, що стояла на порозі…

На момент знайомства з Софією мені було 24 роки і я вже хотів мати сім’ю та дітей, але вона сказала почекати та дати її шанс пожити власним життям без дітей. Я її й не підганяв, бо її було всього 22 роки, хоча й жили ми разом.

Одного дня вона сказала мені, що вагітна і я раптом опинився на сьомому небі від щастя, але тривало це хвилину, бо потім вона повідомила, що вони з її батьком прийняли рішення перервати вагітність. Я був розлючений й пригнічений.

У мене пішла не одна година, щоб вмовити її батьків та саму Софію не робити аборт, опираючись на те, що це може викликати безпліддя, адже це її перша вагітність. З моїми та лікаревими вмовляннями вона таки погодилась народжувати, але вирішила, що від дитини вона відмовиться.

Я щиро вірив у те, що її рішення зміниться, бо ж вона проведе з цим малям дев’ять місяців в одному тілі, хоча її батьки й постійно повторювали, що маля опиниться у дитячому будинку.

Всі мої сподівання розбилися, коли наша мама після пологів, спільного святкування у трьох, вирушила у невідомому напрямку, зібравши всі свої речі. А ми з моєю донечкою Алею навчалися жити самостійно.

Я знав, що Софія залежна від думки батьків та чомусь був переконаний, що материнський інстинкт переможе будь-які дитячі залежності, але цього не сталось і через тиждень після народження Алі, я дізнався, що вона поїхала закордон.

Я не міг повірити, що хтось дійсно міг покинути таке диво, як Аля! Її зелені очі та сміх нікого не залишали байдужими, але як виявилось, крім власної матері.

Протягом наступних 4 років я виховував доньку сам. Звичайно, інколи допомагали мої батьки, проте у них була своя робота і жили вони далеко, тому таке траплялось вкрай рідко. Насправді самостійно виховувати доньку для батька вкрай складно, тому я намагався побудувати стосунки з жінкою, яка могла б стати мені хорошою дружиною, а доньці матір’ю, та всі мої спроби завершувалися провалом.

З надійних джерел я довідався, що до міста повернулась Софія з батьками, по словах знайомих, вони там проговорили з якимось бізнесом. Я старався більше нічого не дізнаватися про неї, бо й досі тримав образу.

І я лише трохи здивувався, коли вона з’явилась у нас на порозі. Відкривали ми її разом з донькою двері й тому її дуже пощастило, адже, якби не ці дитячі очі та вуха, то уже б Софія йшла звідси, або й летіла б.
Доньці сказав йти у дитячу, а сам запросив дівчину на кухню. Вона відразу почала плакати та вибачатися, мов кожен день думала про нас з донькою і дуже сумувала. Сказала, що хоче відновити наші стосунки й бачитися з донькою. Я вирішив, що не буду давати її відповідь просто зараз й сказав, щоб вона йшла додому.

«Тату, а хто ця тітонька?» – запитала у мене Аля, коли я закрив двері за Софією. Це єдине питання, яке поставило мене у такий тупик, що я не знав, куди себе діти. Знайома? Колишня подруга? Твоя мама? Я не знаю, що мені робити.

Останні 4 роки вона навіть не писала та не дзвонила, щоб дізнатися про стан доньки! Тим паче вона відмовилась від неї ще у день її народження, то чому я зараз маю її представляти, як «маму»? Але чи маю я право замовчати це?