ЖИТТЯ

Тепер, коли я маю хороший дохід, то на горизонті знову з’явилися родичі, що намагаються нагадати мені про «родинні цінності», але ж де вони були, коли мене поселили у дитячий будинок?

Я завжди щиро пишалась своїми батьками. Вони багато чого досягли у житті, але й не стали гіршими. Обидва були родом з багатодітних сімей, де завжди недоїдали та отримували іграшки лише на великі свята, тому, коли вони виросли та стали багато заробляти, все мало б змінитися. Але вони все ще залишалися добрими людьми, що вміли цінувати свою працю, зароблені гроші, але й не скупитися на інших.

Так вийшло, що частенько їхні родичі приїжджали до нас погостювати на вихідні й у будинку ніде було й пройти, так багато було людей, а закінчувалися ці «відвідини» тим, що вони позичали у тата гроші (віддавали їх вони довгими роками, або й взагалі не віддавали). Але тато їх не “навантажував”, бо був добрий серцем.

Все було добре до випадку, який зміг перевернути все моє життя з ніг на голову. У 14 років ми троє потрапили в аварію. Тата не стало на місці, а мами через тиждень у реанімації.Я не була сильно пошкоджена, лише забій руки та ноги. Й одна рука була поламана.

Реклама
pastemagazine.com

Я дуже надіялась, що всі «татові боржники» пошкодують мене та погодяться мене виховувати до 18 років, але цього не трапилось, і я потрапила до дитячого будинку.

І почалось у мене «медове життя». Всі там знали, що я була з забезпеченої родини, де мене любили, тому моє життя обіцяло бути «веселим».

Але тривало воно, на моє щастя, недовго, бо про все дізналась хороша мамина подруга. Сама вона дітей мати не могла й завжди ставилась до мене, як до племінниці, от і вдочерили мене. Жили вони значно бідніше моєї сім’ї, але попри це завжди були добрими до мене й старалися, як могли, щоб зробити мене щасливою.

Інколи мені не вірилось, що чужі люди можуть ставитися до мене, як до рідної дитини. У них навіть думки не промайнуло за весь час взяти гроші зі спадку, що залишився від моїх батьків, хоча й жилось їм нелегко.

У 22 я їм розповіла, що зустріла чоловіка з яким хочу провести все своє життя. Вони були дуже раді цій новині. На той момент, я вже жила у батьківському домі й витрачала їхній спадок. На весілля прийомні батьки подарували мені чималу суму грошей, які вони накопичували на цей день останні 8 років.

На них та інші подаровані кошти ми з чоловіком відкрили власну справу, яка приносить хороший дохід, тому тепер я допомагаю своїм прийомним батькам! До того ж ми чекаємо народження двох прекрасних малюків!

Тепер, коли я маю хороший дохід, то на горизонті знову з’явилися родичі, що намагаються нагадати мені про «родинні цінності», але ж де вони були, коли мене поселили у дитячий будинок? Чому не забрали до себе? Мабуть, я гірша, ніж мої батьки, бо допомагати їм зовсім не хочу! Тим паче пригадуючи все те, що мені довелось витерпіти після смерті батьків!

Реклама

Також цiкаво:

Close