Знаєте, мені накипіло. Я вже просто не можу мовчати. Мені хочеться бодай щось зробити, але я не знаю що. І лізти в життя дитини не хочу.
Я виховувала доньку сама, чоловіка мого не стало за кілька місяців після народження дочки. Його скосила важка хвороба. Виходити другий раз заміж я не хотіла і не посміла. Не могла я так вчинити з дочкою, щоб вона іншого чоловіка називала батьком, та й світлу пам’ять чоловіка не хотіла турбувати.
Все що у мене залишилося – це приємні спогади нашого кохання та його плід – наша дочка Оксанка.
Мабуть, я таки зле вчинила тоді. Бо ж у моєї дитини відбилося у свідомості, що потрібно все життя прожити з одним чоловіком і бути вірній своєму серцю.
Я завжди старалася, щоб донька відчувала тепло, затишок, любов. І наче всього дала їй вдосталь.
Оксана завершила навчання, знайшла хорошу роботу і там познайомилася із Олексієм. Наче гарний, добрий і роботящий хлопець. Та й очі у обох світилися, а моя душа раділа як погляд ловив їх таких закоханих.
Позустрічалися шість місяців і вирішили жити разом. А я й нічого проти не мала. Тільки мені було дивно, що вони із весіллям не поспішають. Хоча з іншої сторони – молоді люди, інші часи, та й більшість зараз так живуть.
Спочатку дочка ділилася зі мною своєю радістю спільного життя з Олексієм. То він їй квіти дарує, то емоції, то маленькі приємності робить. На день народження подарував Оксанці путівку на Мальдіви на двох.
То ж я була впевнена, що живуть вони душа в душу.
Донька почала до мене все рідше приходити. Постійно казала, що вона має багато роботи, а потім хочуть з Олексієм ще десь прогулятися.
Той ранок я не забуду ніколи в житті. Мені зателефонувала сестра і запитала без привітання, чому ж я не кажу, що моя дитина хвора. Я аж на рівні ноги зіскочила з ліжка.
Сестра бачила Оксанку, як йшла сама на роботу і одразу ж мені зателефонувала. Виявляється моя дочка виглядала нещасною та з темними кругами під очима.
Я не дуже в це повірила. Але ж серце на місці не було. Ввечері я поїхала з гостинцями в гості до дітей.
Моєму здивуванню не було меж. Моя єдина дитина, моя Оксанка з красивої молодої дівчини перетворилася у втомлену життям жінку. Вона схудла, сильно схудла – замість красивих форм одний скелет. Без макіяжу, з якимось дивакуватим пучком із волосся та в одязі, який завеликий і наче мішок.
Звичайно ж я нічого говорити не стала. Наступного дня Оксана прийшла до мене і розповіла все.
Виявляється, Олексій почав їй розповідати, що вона товста, заборонив гарно одягатися, робити макіяж і зачіску. Та й взагалі спідкування з її подругами урізав. Тримав під контролем абсолютно кожен її крок.
А дочка нічого йому не каже, адже кохання у них. Я акуратно намагалася пояснити, що це не останній хлопець на землі, і що кохання повинне дарувати крила, а не замикати в клітці. Але дочка мене і чути не хоче.
Порадьте, що я можу зробити. Мене болить, дуже болить за свою кровиночку. Та й поки ще не пізно потрібно вчиняти якісь дії. Адже, як відгуляють весілля і будуть діти – це вже буде надто пізно.
