Коли я захворіла, то чоловік сказав, що це “моя проблема”, а сестра з племінником відвернулися, бо я більше не могла давати їм грошей!

Ще бувши підлітком, я отримала хорошу практику з догляду за малою дитиною. Моя старша сестра Кароліна народила дитину і виховувала її без чоловіка. Оскільки власного житла у молодої матері не було, вона була змушена повернутися з найманого житла до квартири батьків.

Сестра була не дуже хорошою мамою. Вона весь час повторювала, що не любить сина, а народила, бо пізно дізналася про вагітність. Таким чином майже весь тягар догляду за племінником ліг на мої плечі. Сестра ледве могла дочекатися, доки я повернуся зі школи. Щойно я з’являлася на порозі, Кароліна вже була красиво одягнена, нафарбована і готова до чергового побачення.

Сестра у мене – красуня, тому ніколи не мала проблем з відсутністю кавалерів. Заміж вона не збиралася, її влаштовували вільні стосунки з мужчинами, іноді навіть з жонатими. Оскільки батько наш помер рано, сама мама нічого не могла вдіяти з її поведінкою, тому просто змирилася з цим.

Мамі залишалося декілька років до пенсії. Вона тяжко працювала на заводі й приходила додому дуже втомлена. Звичайно, вона теж допомагала доглядати внука, але мені було її дуже шкода. Я примушувала її іти відпочивати.

Навіть за таких складних умов життя я закінчила школу на відмінно і змогла вступити до ВУЗу на бюджетне місце. Коли мама злягла з інсультом, мені довелося перевестися на заочну форму навчання. Племінник Артемчик уже пішов до школи, а його мама так і не змогла його полюбити. Навіть хвороба мами її не турбувала. Життя сестри складалося з постійних побачень та тусовок з друзями.

Я розривалася між лікуванням мами, навчанням Артемчика та своїм навчанням. Оскільки їсти нам теж потрібно, я знайшла віддалену роботу за фахом, підробляла дизайнером інтер’єрів. Іноді мені потрібно було залишати хвору маму саму вдома, і їхати на об’єкт для ознайомлення з приміщенням і побажаннями клієнтів. Всю подальшу роботу я виконувала вдома. На комп’ютері складала проєкт, описувала всі деталі та відправляла замовникам.

Оскільки я ще не мала диплома дизайнера, на хорошу зарплату розраховувати не могла, але була рада будь-якому заробітку. Керівництво знало про ситуацію в моїй сім’ї, тому поблажливо ставилось до необхідності працювати віддалено, адже свою роботу я виконувала бездоганно.

На одному з об’єктів у новобудові я і зустріла свого майбутнього чоловіка. Він працював різноробом на іншій фірмі. Зустрічалися ми не довго. Через декілька місяців після знайомства й одружилися. Оскільки свого житла у нього не було, він переїхав у нашу трикімнатну квартиру.

Після отримання диплому мені відразу запропонували підвищення, зарплата теж змінилася в більшу сторону. Оскільки мама вже самостійно могла себе обслуговувати, я вийшла на повний робочий день. Чоловіка я влаштувала у свою фірму бригадиром. Робітник з нього був не дуже хороший, але його тримали з поваги до мене.

Час ішов, племінник закінчив школу і дуже просив, щоб я допомогла йому зі вступом до ВУЗу. Бюджетне місце йому не світило, тому мені доводилося потай від чоловіка оплачувати навчання Артема.

Мене дуже цінували у фірмі, тому періодично, щоб я не втекла до конкурентів, заохочували підвищенням зарплати. Згодом у мене вже був більший дохід, ніж у чоловіка. Тому я старалася всім допомогти. Натомість, чоловік жив у своє задоволення, адже про побутові проблеми завжди дбала я.

Після першого інсульту мама прожила 5 років. Вона ще встигла півроку поняньчитися з моєю донечкою Світланкою. Після її народження я знову частково працювала віддалено. Коли була потреба відлучитися, залучала няню.

Племіннику я теж допомогла з влаштуванням на роботу. Один із вдячних клієнтів взяв його до себе. Сестра залишилася жити у маминій квартирі. Я на неї не претендувала, а Кароліну мені було шкода, адже вона така нещасна. Інколи я і їй підкидала грошенят на життя.

Йшов час. Моя донечка підростала, вона дуже схожа на мене. Така ж старанна і ненаситна до навчання. Після закінчення школи теж навчалася на бюджетній основі. На останньому курсі дівчина вийшла заміж. Вони з чоловіком винаймали житло. Дипломну роботу дочка захищала уже бувши вагітною. Її чоловік мав деякі заощадження, але на покупку квартири не вистачало ще значної суми грошей. Я вирішила зробити їм подарунок і додала кошти, яких не вистачало. Молода сім’я підшукувала собі квартиру, а я на черговому огляді у гінеколога дізналася про страшний діагноз – рак.

Для лікування мені потрібна велика сума грошей, яких у мене не було. Всі свої заощадження я витратила на рідних. Чоловік сказав, що грошей у нього немає, і щоб свої проблеми я вирішувала самостійно. На сестру я і не надіялась, а племінник влаштовував своє сімейне життя і планував з дружиною купити новеньке авто.

Надіятись мені не було на кого. Коли дочка дізналася про те, що мені потрібні гроші на лікування, вона ні на хвилину не задумувалася і віддала всі гроші, які призначалися на купівлю квартири. Я сперечалася, адже розуміла, що лікування може не дати результату, а дочка залишиться без квартири. Світлана нічого не хотіла чути.

Любов дочки та зятя допомогли мені побороти страшну недугу. З чоловіком я, звичайно ж, розлучилася. Більше не було сил допомагати сестрі й племіннику, тому вони просто перестали зі мною спілкуватися. На роботі дуже чекали мого одужання, адже нова дизайнерка не справлялася з роботою. Життя налагоджувалося.

Свою трикімнатну квартиру я розміняла на дві. Тепер в одній живу сама, а в іншій донечка з зятем виховують свою кровинку. Сподіваюсь, вони виховають з онуки справжню людину.