Тітка виставила мені рахунок за те, що після cмepтi батьків вона 13 років мене годувала та одягала. Як можна бути такими цинічними

Нещодавно я відсвяткувала своє 30-річчя. На ювілеї були тільки найрідніші – чоловік і троє наших діточок. Багато хто дорікає нам, що в наш час – це велика розкіш мати стільки дітей. У своєму дитинстві я майже не знала материнської любові, тому свою малечу виховую з великою радістю.

Ще в 5 років я залишилася круглою сиротою. Мої батьки разом із маленьким братиком загинули в автокатастрофі. Я дуже сумувала за ними, моє дитяче серце ніяк не могло змиритися з такою втратою. З родичів у мене залишилась тільки тітка, мамина рідна сестра. Вона зі своєю сім’єю переїхала жити в наш дім, бо тут було більше місця і район престижний.

Крім мене, в сім’ї було ще двоє дітей – Артур і Каріна. Саме їм і діставалася вся любов. Я ж виконувала в домі роль прибиральниці. Все дитинство я терпіла приниження не тільки від старших членів сім’ї, але і від брата та сестри.

Коли Каріна ходила по різноманітних гуртках, я мала список справ по дому. З 10 років я навіть самостійно ходила до магазину та тягла величезну сумку з покупками через весь квартал.

У класі в мене також не було друзів, адже після школи я зобов’язана була йти додому. Тітка переживала, щоб я не зв’язалася з поганою компанією. Натомість сестра з братом могли гуляти з однолітками майже до заходу сонця. Тільки на вихідних, коли я виконувала всю хатню роботу, я теж могла погуляти на вулиці.

Ще в дитинстві я зрозуміла, що допомогу можу чекати тільки від себе, тому у школі навчалася добре. Відмінницею я ніколи не була, але й не пасла задніх. З моїм прохідним балом я змогла вступити до технікуму вже після 9 класу.

Мені, як сироті, дісталося місце з державним фінансуванням. Поселилася я в гуртожитку та влаштувалася прибиральницею в цьому ж навчальному закладі. Удень я навчалася в аудиторіях, а увечері мила в них підлогу.

Мої названі батьки зовсім не турбувалися про те, як я живу. Навіть на дні народження я не отримувала від них лагідного слова. У мене з’явився кавалер, з яким ми будували спільні плани на майбутнє. Він, як і я, був обділений батьківською любов’ю. Оскільки його батьки постійно пиячили, вихованням хлопця займалася бабуся. Вона зуміла виховати доброго і чуйного парубка.

Настав день мого повноліття. Тітка, на диво, зателефонувала та говорила улесливими словами. Я не відразу зрозуміла, в чому справа. Оскільки це особливий день у моєму житті, вони запропонували мені прийти на вечерю та провести вечір у родинному колі. Я навіть відразу повірила у щирість тітчиних слів. Але люди не змінюються.

На вечерю я прийшла не сама, а зі своїм Антоном. Вирішила познайомити його зі своєю родиною. Я навіть не уявляла наскільки цинічними виявляться мої «родичі».

– Анюточко, – почала так солодко тітка. – Ми раніше не говорили тобі, що у заповіті твоїх батьків зазначалося, що в день твого повноліття повинен перейти у твою власність цей будинок та вклад в банку. Ми стільки років турбувалися про тебе, тому ти зобов’язана цей дім подарувати нам. У тебе ж є ще вклад, та й твій кавалер повинен забезпечити тебе житлом. Ми можемо вже завтра піти до нотаріуса та все оформити нотаріально. Я вже про все домовилась.

В той момент я була готова розірвати моїх названих батьків разом з їхніми дітками на маленькі шматочки. Я стільки років у власному будинку терпіла знущання від людей, які не подарували мені ні краплини любові. А тепер я ще щось їм повинна дарувати? Нізащо!

Я не стала влаштовувати істерику, а просто повідомила, що маю намір жити у своєму власному будинку, тому вони повинні звільнити його протягом тижня. Мене зовсім не цікавило, де вони будуть жити. У мене до них немає ні каплі жалю.

Коли через тиждень я переїхала у свій будинок, до мене прийшла тітка та виставила рахунок за утримання мене протягом цих років. Я не стала сперечатись, бо розуміла, що вони не дадуть мені спокою. Тепер я могла собі дозволити відкупитись від надокучливих родичів і повідомила їм, що більше ніколи не хочу їх бачити у своєму житті.

Можливо колись я зможу їх пробачити, але зараз не відчуваю до них ніякого жалю.

Оцініть статтю
ZigZag
Тітка виставила мені рахунок за те, що після cмepтi батьків вона 13 років мене годувала та одягала. Як можна бути такими цинічними