Ми з друзями пішли на озеро посмажити шашлики. Було досить прохолодно. Літо завершилося, а з ним і тепла осінь. Але так хотілося ще насолодитися погодою без дощу і зловити останні теплі промені сонечка.
Ми взяли дітей, зібрали всі необхідні речі і вирушили на природу. Дорогою заїхали до магазину і придбали продукти.
Нашим хлопцям по п’ять років, до школи скоро підуть. Та й вони у нас дуже слухняні. Тому ми й не боялися, що вони самі пройдуться вздовж берега в полі нашого зору.
Дмитрик і Миколка взяли хліба і пішли годувати качок. Ми в той час розпалювали вогонь для мангалу та підготовлювали шашлики.
Раптом діти пропали з наших очей. Ми почали їх виглядати, але ніде їх не було. Кинули все, що робили і почали гукати, та хлопці не відзивалися.
Ми настрашилися не на жарт і побігли шукати. Побачили, що наші малюки обоє на березі, от тільки Дмитрик цілий мокрий. Далі наступні кілька секунд, як ми до них підбігли я й не пригадаю.
Коли ми запитали, що трапилося – Миколка на відповів:
– Тітко Маріє, Дмитрик хотів зловити качку. Я казав йому, що не можна. Він не послухав і послизнувся. Впав у воду. Вийти не міг, бо ніжки зіскользували. Тоді я знайшов оцю палку і простягнув йому. Так і витягнув його на берег.
– А чому нас не покликали?
– Дмитрик плакав, що мама сваритиме, тому ми і мовчали.
Ми були дуже перелякані. Схопили дітей на руки і поїхали додому, щоб вони не застудилися. За шашлики вже ніхто і не думав.
