ЖИТТЯЦІКАВО

Того дня я плакала і не могла повірити у те, що з моєю донечкою щось не так. Абсолютно здорова дитина, а тут таке почути.

Я саме була на роботі, як роздався телефонний дзвінок. Телефонували з дитячого садочка. Моє материнське одразу ж почало битися швидше. Та й я боялася почути щось страшне. Діти все таки.

Моя Яринка ходить до дитячого садочка уже другий місяць і за цей час мені жодного разу не телефонувала вихователька. Тому мені й було лячно відповідати. А раптом щось трапилося, раптом моя дитина впала і вдарилася чи штовхнула когось. Ох ці думки.

Яринка забіяка у нас ще та. Вона завжди досягає того, що хоче. Навіть в магазині вміє мене вмовити на покупку і без жодних слів та істерики, одним лише поглядом.

Реклама

Я відповіла і почула із слухавки:

– Доброго дня. Це вихователька Яринки. Чи могли б ви прийти на кілька хвилин через годинку?

Я не розуміла до чого такий двінок і далі наш діалог був таким:

– Доброго дня. А що трапилося? З моєю дитиною все гаразд?

– Так, все гаразд. Нічого не трапилося. У нас сьогодні є лікарі, які мають до Вас кілька запитань.

Мене це неабияк здивувало. Медогляд ми пройшли перед садочком, дитина у мене здорова. Що за питання можуть бути від лікарів? Для чого мене відривати від роботи?

Я швидко відпросилася у начальника і побігла до садочку. Там мене зустріла вихователька і провела до групи, у якій були і дітки і двоє лікарів.

Взагалі не розумію чого до дітей прийшов психіатр у садочок. Але запитала що саме він від мене хотів.

Лікар мені сказав:

– Ваша дитина часто говорить? Вихователька сказала нам, що Яринка мовчазна і не спілкується з іншими дітьми. Ми підозрюємо у неї аутизм і хочемо, щоб ви прийшли до нас з дитиною на повне обстеження.

– Аутизм? У моєї дитини? Ви жартуєте? – сказала я.

– Не потрібно хвилюватися. Таке іноді трапляється у дітей. І чим швидше ми це виявимо, тим простіше Вам буде у майбутньому.

Я дивилася на цього лікаря, наче на психопата і взагалі неадекватну людину. Тоді гукнула свою донечку, яка гралася на килимку з іншими дітками.

Яринка підбігла і обійняла мене. Прошепотіла мені на вушко, що скучила.

Я посадила донечку до себе на коліна, тримала її за ручку і запитала:

– Чому ти не хотіла розмовляти з лікарем?

– Мамо, бо він до мене сюсюкав, а я доросла! Я не буду відповідати дорослому дядьку, який говорить дитячою мовою!

От такої! – подумала я. От моя Яринка молодець. Лікар сидів навпроти нас і не знав, що ж відповісти.

Я вже набралася впевненості і сказала:

– У вас є ще якісь питання до моєї дитини? Аутизм перевіряти будете? Чи вона у мене таки здорова і їй нічого не бракує?!

Лікар мовчав і опустив голову. Я поцілувала донечку і сказала їй, що повернусь за нею після обіднього сну. А лікарю сказала, що буду в лікарні піднімати питання щодо його професійності. Теж мені спеціаліст.

Реклама

Також цiкаво:

Close