Навіть вopoгу такої старості, як у мене, не побажаю.
Немає з ким мені ділитися своїм відчаєм та болем, тому пишу сюди. У 25 я стала мамою-одиначкою двох дітей. Їхнього тата не стало, а я залишилась виховувати трирічного сина та півторарічну доньку. Звісно, я не мала права сумувати чи здаватися, потрібно було думати про дітей, у що їх одягнути, чим нагодувати і як виховувати самій.
Жили ми у селі, тому, крім роботи, у нас ще й було господарство. Зранку вела дітей у дитячий садок, потім бігла на роботу, поверталась та робила всі домашні справи. Згодом, навчилась роботи й чоловічу роботу — колоти дрова, сіно косити, важкості носити. Постійно бігати до сусідів не хотіла, вчилась виживати сама.
Дітям я намагалась завжди давати все не гірше, ніж в інших, а інколи й краще, коли випадала така можливість. Згодом мої діти повиростали й двоє поїхали до міста навчатися. Там вони й одружилися і жити залишилися, а я поки ще сили мала, то тримала господарство, щоб дітям та онукам всього свого, домашнього, передати.
Згодом старість мене зовсім підкосила, сил ходити майже не залишилось не те, що господарство тримати. Тому одного осіннього вечора, коли донька приїхала до мене за продуктами, я наважилась з нею поговорити.
⁃ Доню, а можна я з вами цю зиму перебуду? У мене газ надто дорогий… одна не потягну.
⁃ Та куди ж я вас, мамо, заберу? У нас квартира маленька. От був би свій будинок, то можна було б, а так…. – відповіла донька.
У той день донька поїхала від мене розлючена, тому що мало їй продуктів залишила. А що ж мені робити, як не продавати їх, коли немає за що жити?
На початку зими зовсім злягла. Добре, що сусіди турботливі, доглядали мене, зателефонували синові, а той сказав, що ніколи йому у село кататися, тоді й до меншої моєї сестри зателефонували. Вона того ж дня із зятем своїм приїхала і забрала до себе. От і живу у них уже добрих пів року, а діти й не шукають мене, навіть не питають, чи жива та здорова.
Мала господарство й сили його тримати, то й діти приїздили й пам‘ятали про мене, а зараз стала немічна й нікому не потрібна. Хіба я їм щось погане зробила, щоб заслужити таку старість?
Звертаюсь до всіх дітей, якщо ваші батьки живі, то бережіть їх та любіть. Вони єдині у всьому світі, хто любитиме вас такими, які ви є, без користі для себе.
Шкода лише, що своїх дітей я не змогла так виховати, щоб вони рідну неньку шанували та любили…
