ЖИТТЯ

Розлучила сина з коханою дівчиною, дарма розлучила, він так нікого й не полюбив, загубила його долю! Тільки через сім років покаялася

У мене два сини – старший спокійний, розсудливий, охочий до наук, а молодший – розбишака, красень, гуляка й справжній хлопець на все село. Не раз боліло в мене серце за молодшого, а особливо після того, як прийшов з армії. Саме тоді й я доклала руку до його долі.

Кажуть, що перші діти завжди вередливі, крикливі в дитинстві та більш егоїстичні. Та не буває правил без винятків. Так вийшло й у мене. Молодший син був вередливим, перебірливим ще з дитинства, а виріс справжнім розбишакою. Любив жартувати, влаштовувати розіграші, тож у школі я майже «жила».

На диво, майже всім дівчатам його віку, а іноді й молодшим, й старшим, мій Андрій подобався. Він став справжнім «казановою» ще в старших класах. Дівчата самі бігали за ним, а я нікому не заважала. Спочатку казала синові, щоб він був обережний та не наробив дурниць, та він все жартував, і я перестала його «діставати» (як він говорив про мої настановні розмови).

Реклама

Згодом мій Андрійко навіть додому став приводити дівчат. На ранок, зазвичай, він залишався сам, та раз через раз я помічала, що додому з вечірок він повертався не сам. Я також провела декілька бесід з сином, та він не дуже зважав на мамині перестороги, то я й перестала.

Старший син ріс повною протилежністю Андрійку. Олег допомагав мені по господарству, гарно навчався, ніколи не порушував дисципліну та захоплювався точними науками. Усі дивувалися, яких в одних батьків могли вирости два таких різних сини.

Тепер я розумію, що мало приділяла уваги вихованню Андрія, багато в чому потурала, багато на що закривала очі. Та мій чоловік пiшoв з жuття дуже рано, я залишилася сама з двома дітьми, мусила багато працювати…. Уже тоді я не мала такого впливу на молодшого, як батько, а потім… Залишалося тільки читати нотації та дивитися на відсутність реакції в сина. Це зараз є психологи, спеціалісти, до яких можна звернутися, щоб налагодити стосунки з дітьми, знову завоювати в них авторитет, а тоді не було. Та це мене не виправдовує…

Після закінчення навчання мій Олежко вступив в університет на хіміко-біологічний, сам усе зробив і виборов бюджетне місце. Я дуже цьому раділа й одночасно переживала, що ж буде з Андрієм. Йому навчання в університеті точно «не світило», оскільки навчався він так-сяк, а грошей, щоб оплатити в мене не було.

Та Андрій закінчив школу більш-менш нормально, вступив до технікуму, а після його закінчення вирішив піти в армію. Багато хлопців, з якими він дружив ще з дитинства та часто спілкувався завжди, пішли служити й Андрій вирішив «не відлинювати».

Я, чесно кажучи, була дуже рада. Я сподівалася, що після повернення з армії Андрій стане справжнім чоловіком – відповідальним, серйозним та не вітряним. Та не так сталося, як гадалося.

Після повернення з армії Андрій влаштував гуляння на все село. Саме там він і примітив її – Мілану. Ця дівчина не була з нашого села, вона приїжджала з міста лише на вихідні чи канікули, та й то рідко. У неї тут були бабуся з дідусем та тітка, у них вона іноді й гостила. Це була єдина дівчина, на яку не діяли чари мого Андрія. Вона ні на кого не звертала увагу, звичайно, вважаючи сільських хлопців не достойними її.

Мені здається, що саме після того гуляння Андрій почав до неї залицятися. Уперше в його житті не дівчина бігала за ним, а він за нею. У нього навіть біля ліжка з’явився її портрет. Після цього я зрозуміла, що вони, напевно, зустрічаються. При цьому ні Андрій, ні Мілана на питання про характер їхніх стосунків не хотіли відповідати, не знали нічого й найкращі друзі сина.

Мілана мені чомусь ніколи не подобалася. Я не була близько знайома з нею, та бачила, як вона завжди зверхньо себе поводить. Тому в щирість її почуттів до Андрія я не вірила. Мені здавалося, що вона хоче задурити сільському хлопцеві голову й кинути. Тим паче, що її батьки були заможними, а ми – бідними, вони б ніколи не погодилися на їхній шлюб. Тим часом син почав думати про одруження.

Одного разу я вирішила з ним серйозно поговорити. Я сказала, що Мілана – несерйозна дівчина, що вона вважає всіх сільських неосвіченими й нижчими за неї, що вона просто грається його почуттями, і вони все одно не зможуть бути разом, її батьки не дозволять. Потім ще й з’ясувалося, що в Мілани вже був наречений, вона чекала його з армії.

Щоб розлучити сина з цією дівчиною, мені довелося зв’язатися з її батьками. Я розповіла ситуацію, а вони пообіцяли більше не пускати її в село. Та сина довго втримати дома я не могла. Не зупинило його й звістка про нареченого, він сказав, що знає, і що Мілана його кине, як тільки він прийде з армії. Згодом я заборонила синові їздити до неї, він спочатку не зважав, та потім якось приїхав додому засмучений, і я зрозуміла, що все ж таки батьки Мілани повпливали на нього.

Я раділа, що Андрій не зустрічається більше з Міланою, а він все смутнів, почав прuкладатися до чapки, а одного разу пoпався пoлiції на рoзбoї разом з друзями. Увесь цей час Андрія кохала наша сусідка, Марійка, то я їх вирішила звести. Вона обіцяла дочекатися сина й дотрималася обіцянки, а поки його не було часто заходила до мене, допомагала по господарству, їздила до Андрія… Так і зав’язалося.

Та після звільнення та одруження з Марійкою Андрій не заспокоївся. Часто гуляв, вuпивав, зв’язувався з іншими жінками. Марійка була гарною й вірною дружиною, усе терпіла, особливо після народження доньки. Андрій дуже любив доньку, та здається більше ні на кого не зважав.

Коли в Марії закінчилося терпіння, я забрала сина до себе й онуку також, щоб хоч якось його врозумити. Я часто ходила до церкви, молилася за сина, за онуку, за невістку й за Мілану. Просила в Бога прощення й гарної долі для сина, адже я сама все зруйнувала. Це ж я розлучила сина з коханою дівчиною, дарма розлучила, він так нікого й не полюбив, загубила його долю! Тільки через сім років покаялася, через сім років прийшла до Бога.

Одного разу на Різдво я зустріла в церкві Мілану. Я попросила в неї пробачення, щиро, як могла. Вона сказала, що пробачає мені, питала про Андрія… Я все їй розповіла, вона побажала мені удачі, а Андрію – стати на правильний шлях нарешті.

І саме після цього Андрій нарешті почав змінюватися. Кuнyв пuти, поїхав працювати в місто на завод, увесь вільний час приділяв доньці. Тільки з Марійкою стосунки так і не налагодив, та в нього ще все попереду, я вірю, що тепер у нього нарешті все буде гаразд.

 

Реклама

Також цiкаво:

Close