«Ну то й що, що в тебе np0блeми? Чому через ті твої np0блeми я маю страждати та вiдм0вляmи собі в подарунках, речах і так далі?»

В мене далеко не просте життя. В нашій родині п’ятеро дітей, а мені «пощастило» бути в цій родині найстаршим сином. Тож на мої плечі лягло забезпечення родини. Чому? Тому що мій «благородний» та «чесний» батько покину нас в скруті, коли я закінчував десятий клас.

Нам і так було дуже несолодко, а тут ще й така підстава від, здавалося б, найріднішої людини. Але батько вирішив, що сім’я то не для нього. Коли вже було п’ятеро дітей, найстаршому з яких було шістнадцять років.

Я одночасно навчався та працював. Я усвідомлював, що мама сама не витягне, це занадто важко. Тому після школи я робив все, щоб полегшити життя мамі та братам з сестрами. Хоча й було важко, але такі зміни в житті загартували мої тіло та дух.

Час йшов. Я допомагав матері та молодшим. Але і не зупинявся на місці. Мені виповнилося двадцять чотири. Я відкрив свою крамницю. В двадцять п’ять, можна сказати, що цілу міні мережу вже мав. В нашому місті було три крамниці під моїм керівництвом.

Одна крамниця спеціалізувалася на імпортних продовольчих товарах, одна на таких ж ласощах, а ще одна на сувенірах та милій канцелярії. Бізнес йшов добре. Моя мати та молодші мали все, що тільки хотіли. Більше мати не плакала, що не вистачає грошей і де їх знайти. Я зміг витягнути все це.

Якось в крамницю, яку я відкрив першою, знадобився новий співробітник. На вакансію відгукнулася молода студентка. Ми домовилися про зустріч, для проведення співбесіди. Звати цю студентку Аліна, їй було всього двадцять років. Шукала роботу, бо ж батькам хотіла допомогти, щоб їм не доводилося давати їй на проживання та життя.

Я зацікавився нею. Але не тільки як працівником. Вона була тих самих поглядів що і я. І Аліна неймовірно цікава співрозмовниця. Я влаштував її на посаду адміністратора. Виконувала свої обов’язки вона прекрасно. Ідеальна працівниця, що працювала на славу та на благо крамниці.

Згодом, приблизно через місяць я не втримався та, забувши про ділову етику та все таке, покликав Аліну на побачення. Ми стали зустрічатися. Я дарував їй дорогі подарунки, ходив з нею на шопінг та оплачував її покупки. Я ладен був на все заради неї.

А потім стався карантин. Одну з крамниць довелося закрити на час обмежень. Інші дві значилися як заклади з продовольством, тому працювали як завжди, але з дотриманням всіх вимог безпеки. Але прибутки значно скоротилися. Я не хотів хороших працівників закритої крамниці залишити без грошей, адже люди справді добрі та відповідальні працівники, з якими ніколи не відбувалося ніяких проблем та конфліктів. Тому я виплачував їм заробітну плату. Вона була правда менша на двадцять п’ять відсотків, але все таки без грошей не залишав. Тому витрати піднялися.

І через це я не зміг далі робити дорогі подарунки в таких кількостях Аліні. На що отримав таке, чого ніколи не очікував. Я був закоханий по вуха, але її слова наче холодна вода, привели мене до тями та я все усвідомив.

-Ну то й що, що в тебе проблеми? Чому через ті твої проблеми я маю страждати та відмовляти собі в подарунках, речах і так далі? Чому я маю собі відмовляти через твої проблеми? Вони лише твої і мене не стосуються.

Тоді я все зрозумів. І розійшовся з нею. Коли я багатий, маю можливості та не маю проблем – я хороший і найкращий в світі. А як тільки в мене виникли проблеми, то одразу став непотрібним та поганим. Я усвідомив, що все її «кохання» було всього-на-всього маніпуляціями, щоб отримати те, що їй хотілося.

Після цього ще протягом пів року Аліна намагалася повернути наші стосунки та вибачитися. Давила на жалість і все таке. Плакала. А коли зрозуміла, що нічого не виходить стала проклинати мене. Так вчасно це все сталося, адже я вже збирався робити їй пропозицію руки та серця, навіть каблучка вже стояла готовою…