Це був дуже важкий період у моєму житті, але я рада, що мій чоловік проявив розуміння. Бо моментами було враження, що зовсім схожу з розуму.

Коли я народила донечку до мене навіть ніхто не зателефонував привітати, крім мого коханого. Чоловік у той момент поїхав у відрядження, мати виїхала за кордон, батько займається господарством, ще й живе далеко.

Коли мене виписували, мені було боляче спостерігати за тим, що відбувалося навколо. Всіх зустрічали або родичі, або друзі, або коханий чоловік. Всі щиро раділи, обіймалися, багато кульок та квітів. Робили фото напам’ять. Мені незвично було таке бачити, адже розуміла, що мене ніхто так не зустрічатиме, як їх.

Батькам байдуже, чоловік далеко, друзів у мене немає. Я викликала таксі й вирушила у свою порожню квартиру. Приїхавши туди я почала сильно плакати. Такою самотньою й не потрібною я себе ще ніколи не відчувала. Якщо комусь допомагають батьки чи чоловік у вихованні, то мені абсолютно ніхто. Надіятися на чиюсь допомогу чи підтримку я не могла.

Чоловік обіцяв повернутися аж за місяць. Пройшов лише тиждень, а я вже знесилена. Донечка дуже погано спить, весь час плаче, по декілька разів вночі прокидається. А на ранок я зовсім вже ніяка. Не виспана, з мішками під очима й жахливим зовнішнім виглядом. Не думала я, що матір’ю бути так складно.

Врешті-решт я не витерпіла й набрала до чоловіка. Розповіла, що ні фізично, ні морально вже не можу. Складається враження, що просто впаду й все. Організм максимально стомлений. Мене хоча б на годинку замінили і я б була найщасливішою.

Чоловік все зрозумів, тому вже через два дні він повернувся. Побачив мій зовнішній вигляд й все зрозумів. Мені потрібна допомога. Два тижні він допомагав мені з вихованням, а коли йому знову довелося поїхати, то просто привіз свою матір, щоб я не залишалася сама.

Це був дуже важкий період у моєму житті, але я рада, що мій чоловік проявив розуміння. Бо моментами було враження, що зовсім схожу з розуму. Тому цінуйте ті моменти, коли поруч є підтримка близьких, особливо коли вона так потрібна!