Ольга і Саша не змогли народити дитину, оскільки мали проблеми зі здоров’ям, тоді вони вирішили ощасливити не тільки себе, а й когось з дитячого будинку. З першого погляду їм дуже сподобалась трирічна Оленка, у неї було довге світле волосся і яскраві голубі очі. Проте історія маленької красуні була дуже сумна – її мама постійно пила й приводила додому кавалерів, от маленька дитина, напевно, й надивилась жахів у такому малому віці, що зараз всього боїться. Проте Ольга переконувала вихователів, що у любові та батьківській теплоті дівчинка зможе «відігрітися», і все буде чудово.
Оксана Петрівна, мама Саші, давно чекала на онуків, тому дізнавшись, що діти привезуть онучку, не стрималась й приїхала знайомитися з дівчинкою. Але от картина, яку вона застала неприємно її вразила. Маленька красуня забилась у куток і плакала там.
Новоспечена бабуся відразу запропонувала забрати онуку до себе й розповісти їй казок, щоб тій спокійніше було.
– Ні, мамо, вона має звикати до свого нового дому, й Олі так буде набагато краще, ми постараємося її заспокоїти, – відповів син. Жінка лише кивнула, вона знала, як зараз важко невістці, після чергової невдалої вагітності.
Минали дні, а дівчинка все ще плакала, не хотіла розмовляти ні з ким, лише раділа, коли бабуся приносила кота з сусідньої квартири, тоді зрідка можна було почути її сміх та побачити усмішку. Ольга не могла змиритися з тим, що дівчинка не йде на контакт, вона почала опускати руки.
– Я вже так втомилась від її постійного плачу. Мені здається, що так буде завжди, і як нам тепер далі жити?
Саша лише заспокоював дружину, просив дати дівчинці трохи часу, і все буде добре. Можливо, вона за мамою сумує, але нічого з часом вона і їх полюбить. Жінка лише кивала головою.
Але тут миттєво й неочікувано для всіх розлітається новина про те, що тепер вони віддають дівчинку назад. Так вирішила мама Олі, яка бачила, що депресія доньки не минає, а дівчинка зовсім не хоче йти на контакт.
Почувши це у гості до них помчалася Оксана Петрівна. Ні слова не промовивши, невістка запросила її на кухню, де за стом сиділа Оленка й плакала гіркими сльозами біля каші, якої навіть не торкнулась.
Тоді невістка попросила вийти свекруху в коридор на розмову:
– Прошу, посидьте ви вже з нею, бо я більше не можу чути цього плачу, не витримую!
– Олю, сонце, я розумію, що це нелегка справа, але ти тільки подумай скільки всього довелося пережити цій малютці у три роки, а поруч з нею не було нікого, хто б її підтримав і втішив. А тепер у неї нова сім’я, і всі за нею спостерігають, як за звіром. Тут можна допомогти лише, якщо ти будеш її любити й турбуватися про неї.
Але Ольга мов не чула своєї свекрухи, вона вважала, що тут уже не має про що говорити, мов так буде краще всім.
– Ох, шкодувати ж потім будеш! Жінки жити починають, коли поруч дитина, а ти не хочеш почекати! Дай їй кілька днів або тижнів і ти побачиш, що все налагодиться!
Оля таки здалась й погодилась, що потерпить ще місяць.
Оленка через місяць змінилась до непізнаваності. Тепер вона весело ганялась по будинку, гралась з татусем в ігри й обіймала маму, але понад усе вона все одно раділа бабусі та її котові.
Тепер її планують віддати у музичний гурток, бо помітили, що у неї є талант і хороший слух.
Все погане залишилось позаду, дівчинка дійсно «відігрілась» від любові та ласки й тепер вона безупинно радує батьків своїми позитивними змінами.
