Це було марне листування. Про погоду, місто, самопочуття, чи новини. Але панянка все одно відповідала дідусю й одного разу, вона йому сказала свою адресу та отримала подарунок, а потім ще довго картала себе!

Ця історія є прекрасним прикладом того доброго виховання!

Саме через своє добродушне серце не могла жінка заблокувати немічного дідуся, як це зробило десяток інших. Вона щиро злилась на себе, що на кожне його повідомлення вона знаходила відповідь.

Насправді, жінка й сама могла б стати бабусею у свій 40-ка річний вік, але не було її від кого внуків няньчити. Так вийшло, що у молодості не зустріла свого кохання, а там робота затягнула її та хоч намагалась виходити кудись, окрім роботи, та знайомитися з новими чоловіками та якось все не складалось. У театрах та кіно ніхто своє кохання не шукає, у гостях у друзів, вони вже всі давно були знайомі, а на роботі всі мали свої сім’ї. От тоді її племінниця й зареєструвала на якийсь сайт знайомств, щоб та змогла збудувати своє щастя.

Кожна анкета чоловіка переглядалась з особливою уважністю, тому що вибирався не просто співмешканець, а чоловік та батько їхніх майбутніх дітей.\

Її багато, хто писав, але зазвичай переписування закінчувалися, або розумінням того, що вони не підходять один одному, або побаченням, що закінчувалося першим варіантом. Але з цим дідусем вийшло все абсолютно інакше, тому що з ним вона переписувалася уже півтора року. Зазвичай, це були невеличкі повідомлення (його рідною мовою, бо українською він не знав) про місто, погоду, самопочуття чи якісь розповіді.

По вигляду на фотографіях дідусю було десь років 70.До того ж, він не належав до тих чоловіків, яких прикрашають роки, а швидше навпаки. Але все ж, вона ввічливо йому відповідала, розповідала про погоду, події у країні та про свої справи, зазвичай, дуже коротко.

Це було одним з найбезглуздіших її вчинків – просто відповідати тому дідусеві, але совість її не дозволила би просто забутися про нього, тому вона й продовжила спілкування.

Минуло півтора року й близилось її день народження. Звичайно, дідусь про це знав, тому попросив її адресу, щоб надіслати подарунок. Дівчина довго відмовляла його це робити, але він був наполегливим, тому через тиждень, рівно у день свого народження, вона відкривала посилку, де лежала красива прозора чашечка з маленькими рожевими квітами й мікротріщинами та старовина шкатулка, яка при відкритті грала сумну мелодію. Щось було у цьому подарунку особливе. Складалось враження, що дідусь туди вклав свою душу і жінка не могла припинити дякувати йому у повідомленнях, але він чомусь припинив відповідати й це неабияк насторожило жінку.

А потім вона отримала лист. Вона була переконана, що то написав той самий дід, який пояснює причину того, що пропав. Але це виявився лист від іноземного юриста, що захищав його права. У листі повідомлялась, що будинок на березі моря та 10 мільйонів доларів на банківському рахунку переходять її за заповітом.

Коли жінка відправилась у сонячну країну та зустрілась з тим самим юристом, то він її пояснив, що дід був дуже самотнім все своє життя, не мав ні одного родича й близького друга, хоча й був дуже успішним, тому почав шукати у мережі якихось друзів, а там і її зустрів. Єдину, хто ним цікавилась, відповідала на повідомлення та вітала зі святами.

Насправді, коли жінці це все розповідали, то вона сильно плакала і не від щастя, що раптово звалилось на неї, а від того, що раптом злякалась, що цей чоловік міг бути її спорідненою душею, тим чоловіком, що мав виховувати її дітей, але чомусь він народився раніше й не зміг її дочекатися…