Я щодня прокидаюся рано в ранці і не тому, що я так хочу. Якби моя воля – спала б до обіду. Але в мене є собака. Його звати Чарлі.
Чарлі будить мене кожного ранку і ми збираємося на прогулянку. Тоді повертаємося додому і збираюся на роботу. Ввечері ми також виходимо на прогулянку, тільки вже на довгу – до парку.
Кожного дня ми бачимо дівчинку років восьми. Вона теж вигулює собаку. От тілки не кожного разу одну і ту саму. Я нарахувала чотирьох різних.
Якось була гарна погода і ми з Чарлі гралися. Я киділа йому гілочку, а він біг і приносив мені назад. Нам було весело. Та й собаці потрібно побігати.
До мене підійшла та сама дівчинка з досить великою собакою на поводку і запитала:
– Доброго дня. А як Ви навчили свою собаку Вас слухати і бігати без поводка?
– Доброго дня. Собака слухає тільки свого хазяїна. Тому у нас вийшло з нею одразу поладнати. А це твій чотирилапий друг, так?
– Можна і так сказати. У мене їх кілька. Це моя робота.
– Робота? – здивовано запитала я.
– Так. Я вигулюю кожного вечора собак своїх сусідів, як вони втомлені повертаються додому. А вони мені за це платять гроші. Ми з бабусею живемо самі і я так допомагаю їй.
Я була здивована. Така мала дитина, а вже працює, щоб допомогти бабусі. Інші діти якщо і підробляють, то щоб собі щось купити з іграшок. А вона старається підтримати бабусю. Ну так, на одну пенсію важко зводити кінці з кінцями.
– Ну ти молодчика! – сказала я.
А потім кілька хвилин подумавши я запропонувала:
– Ми можемо разом гуляти з собаками. Я тобі допоможу тримати повідок, тобі ж важко.
– Ні, дякую. Я впораюся. А разом прогулюватися ми можемо.
– Якщо ти матимеш вільний час – можеш гуляти і з моїм Чарлі. Я тобі також платитиму.
Очі дівчинки засіяли, а мій Чарлі підбіг і почав махати хвостиком біля неї.
