«Це школа, а не трудовий табір. Моя дитина не буде працювати. Я його сюди віддала, щоб він вчився, а не віником на вулиці махав»

Вперше в житті мені було так сор0мно на батьківських зборах. І справа не в моєму синові. Його вчителька навіть похвалила за успішність та гарну поведінку. Вся справа в одній мамі.

Щоб ви розуміли, я вам поясню, що це за мама. Вона вийшла заміж за впливового у нашому місті бізнесмена й з того часу почала вважати усіх, хто має менше грошей, ніж у її чоловіка, за людей другого сорту. Ніде не працює й тільки те й робить, що ходить по салонах краси та фотографується для соціальних мереж. На батьківських зборах вона завжди пропонує купувати у наш клас щось дороге і починає обурюватися, коли інші батьки, які не мають на це гроші, починають відмовлятися.

Але того дня мені було соромно за неї. Здається, це називається іспанський стид, коли соромно за вчинки іншої людини. Річ у тому, що тиждень тому наших дітей у рамках занять по трудовому навчанні відправили на прибирання території біля школи. Нічого важкого. Просто потрібно було зібрати у купу весь пісок, яким посипали вулиці під час ожеледиці. Але для цієї мами було недопустимим, щоб її син працював разом з іншими.

«Це школа, а не трудовий табір. Моя дитина не буде працювати. Я його сюди віддала, щоб він вчився, а не віником на вулиці махав,» – майже кричала вона на вчительку, яка не могла вставити й слова. Їй також було соромно перед батьками. На щастя, в кабінеті сидів батько одного з хлопців. По його голосу та статурі було одразу помітно, що він або військовий, або поліціянт. «Ви чого розкричалися на вчительку? Такий навчальний план. Чи ви думаєте, що це її забаганка. А щодо прибирання, то я вам скажу, що ще нікому не нашкодило кільки хвилин трудотерапії. Їх не вагони відправили розвантажувати, а тільки віником помахати».

Від його слів ця мама одразу вийшла з кабінету та сказала, що буде жалітися керівництву міста. Ось як можна бути такою.