Полюбив, як рідну дитину, а потім стала не потрібною

Коли Саша вийшла заміж, їй було двадцять шість років, достатньо не молода, але це була справжня, щира та взаємна любов.

Через два роки народила донечку, Катю, на яку так довго чекала. Більше за неї хотів дитини тільки її чоловік. Аж марив цим, а коли став батьком, став найщасливішою людиною на світі.

Саші стукнув тридцять один рік, і вони з чоловіком подали на розлучення. Після розлучення вона тільки видихнула, гора з плечей впала. Чоловік був старший від неї на шість років, але таке враження, що розуму в нього, як в маленької Катрусі. Жінка не розлюбила його, просто втомилася бути матір’ю-одиночкою двох дітей.

Шлюб був вкрай сповнений сварками, істериками, скандалами, ревнощами, а потім ще й на кінець зрада. Тому одного дня Саша просто зібрала свої та речі дитини й пішла від чоловіка, орендувала помешкання.
Розлучення доставило багато неприємних турбот, наприклад, розділяти спільно нажите майно. Цей процес такий бридкий. Колишній чоловік заявив, що платити аліменти він не збирається, оскільки в Саші робота краща і відповідно зарплата більша, а ще йому має дістатись більша частина майна.

Тому Саша не пошкодувала грошей, найняла одного з кращих адвокатів у місті, який швидко та коротко пояснив чоловікові, що він не живе в казці і при розлученні зобов’язаний платити аліменти.

У Саші розпочалося життя матері-одиночки, крутилася, як муха в окропі. Добре, що мама допомагала, також колишні свекруха зі свекром не стояли осторонь, відчуваючи власну відповідальність за нетямущого сина.

До речі, батьки колишнього чоловіка дуже сильно полюбили Сашу та звикли до неї. Дівчина вона вихована, розумна, свідома, з усіх сил старалася зберегти сім’ю.

Після розлучення Саша відновлювалася чотири роки, була переконана, що до останніх днів залишитися самотньою. Проте доля розпорядилася по-своєму. На роботі познайомилася з Олексієм.

Усе розпочалася зі спільних обідів, згодом почав підвозити Сашу додому, з радістю допомагав із різними труднощами.

Одного дня Саша гуляла донькою в парку і незаплановано зустріла Олексія. Перше знайомство пройшло тепло, подружилися. Він був старшим також на шість років і теж був розлученим, проте не мав дітей в першому шлюбі. Дуже хотів своїх дітей.

На що жінка відверто відповіла, що не хоче знову виходити заміж, був негативний досвід. Та й хлопець не став наполягати чи переконувати просто з часом дав зрозуміти Саші та Катрусі, що він завжди поруч.
Пройшов рік, Олексій запропонував спробувати жити разом, провести експеримент, чи вийде. Тим часом колишній чоловік Саші виходив заміж уже в четверте.

Дівчина довго роздумувала над пропозицією, але в кінцевому результаті наважилася та погодилася.
Їхнє спільне життя розпочалося. Усе відбувалося, ніби в казці про принцес або як у голлівудських фільмах.

Саша не вірила до останнього моменту в такі чудеса. Ось минув ще один рік. Дівчина кожного разу старалася бережно себе поводити та контролювати, проте трапилося так, що вона все-таки завагітніла.
Від цієї радісної звістки Олексій був на сьомому небі від щастя. Нарешті, він стане батьком, матиме рідну дитину!

– Кохана, ти тільки не подумай нічого погано. Я Катрусю люблю, як рідну, і буду любити. Зрозумій правильно, це буде моя дитина, продовження мене та мого роду!

Пара пішла в ЗАГС та розписалася. Потім продовжили жити, як і жили. До речі, мешкали вони у квартирі Саші, послухалася поради від мам, після розлучення та розподілу майна. З купівлею квартири дівчині допомогли її батьки та свекруха зі свекром, які постаралися саме для їхньої внучки.

Почала брати активну участь в їхньому житті й теперішня свекруха ще перед законним шлюбом. Вона час від часу навідувалася в гості, а й інколи дозволяла собі вказувати невістці. Одного разу Саша запитала в чоловіка: «А що це таке взагалі було?» У відповідь Олексій попросив, аби дружина не звертала на це увагу, аргументуючи, що в його мами складний характер, який не заважає їй бути хорошою та порядною жінкою, і дівчата обов’язково подружаться.

Перший сигнал замерехтів, коли подружжя дізналося стать дитини. Чоловік зрадів, що він стане батьком донечки.

– У мене є королева, а ще скоро буде принцеса, — казав він.

Доставив Сашу додому, а потім поїхав до мами, бо вона просила приїхати та допомогти. Жінка не пхала туди своїх п’ять копійок, тому що їй там були не дуже раді.

Додому Олексій повернувся не в такому піднесеному настрої, як їхав. Саша подумала, що, мабуть, втомився. Але коли вони готувалися до сну, чоловік сказав, що якби був хлопчик, було б краще. Ці слова здивували Сашу, проте вона нічого не відповіла.

Народилася Анастасія, тепер не тільки мамина, а й татова принцеса. Після народження Насті Катруся все частіше просилася до бабусі й дідуся і проводила там більше часу, аніж вдома. Хоча раніше і дня не могла без мами й дядька Олексія, а тепер геть навпаки.

Першою почала запитувати мама Саші.

– Що у вас там відбувається? Чому Катя не хоче додому повертатися? Ви її ображаєте?

– Дурниці говориш. Придумала собі щось, — відповіла Саша – У нас дитина народилася спокійна, тихенька, а Катруся просто звикла, що одна завжди в сім’ї була, ще не звикла до нових змін. Мабуть, уваги бракує.

– Ти дивись мені.

Катя завжди терлася біля мами, раніше багато часу проводила з Олексієм, але тепер не хоче залишатися з ним наодинці навіть на хвилину.

Проте Сашу це ніяк не насторожило, хоча одна думка пролетіла в голові, але увагу її привернув до себе чоловік, який грався з немовлям…

Згодом зателефонувала колишня свекруха та культурно запитала, чи все в них добре, перед цим вибачалась тисячу разів, тому що внучка не хоче повертатися додому ні за яких умов.

Катруся каже, що мама вічно зайнята, не звертає ніякої уваги, а дядя Олексій постійно кричить, штовхає, смикає, садить на диван і не дозволяє рухатися, а сам починає розказувати, яка вона погана, щоб зд0хла, що бісить його, хай зникне з його очей.

– Саша, вибач мені звісно, але я вірю дитині, не могла вона такого придумати, нафантазувати. Нас ніколи Катруся не обманювала і на цей раз би не стала. А навіть, якщо так, в чому дуже сумніваюсь, це ж теж не нормально, на це є свої причини чи не так? Все-таки я психолог.

Жінці стало дуже страшно за її дитину. Їй страшно уявити, яку образу, біль зараз переживає її маленька донечка. Скільки Саша себе звинувачувала, кляла, картала. А як соромно було, перед собою в першу чергу, перед батьками, свекрами, а найголовніше – перед донькою.

Наступного вечора Саша вирішила піти з Катею погуляти парком, сходити в кафе, в кіно, а чоловіка залишила глядіти Настю. Щастю дитини не було меж, тепер мама знову її любить, як раніше, знову поруч, не покине, вона в безпеці.

Коли дівчата повернулися додому, їх зустрів сумний Олексій. Відразу дружина помітила, що щось не так. На столі стояли котлети, яких жінка не готувала, в раковині не було посуду, це означало, що в них гостювала свекруха.

– До нас приїжджала твоя мама?

– Якби так, ти б могла її побачити, якби не шлялася, не зрозуміло де і чому так довго.

«Яке б було щастя побачити твою матір злою», – подумала Саша, проте вирішила змовчати.

Незабаром жінка попросила Олексія піти з Катею на дитячу виставу до місцевого театру, спочатку він погодився, бо ж самому стало цікаво, але в останній момент сказав, що краще проведе час із рідною дитиною.

– Добре, — прошепотіла Саша, ледь стримуючи свою агресію. – Будь зі своєю дитиною, а я буду зі — своєю!

– От навіщо ти це починаєш? – не очікувано відповів чоловік – Гаразд, якщо для тебе це важливо і ти цього бажаєш, я піду з твоєю донькою в театр.

Олексій, побачивши вираз обличчя та погляд дружини, жахнувся…

Саша провела чудово час у театрі, донька була щасливою, сповненою вражень, постійно сміялася, щось розповідала мамі. А коли повернулися додому, то її настрій відразу змінився, засумувала і попросилася переночувати в бабусі з дідусем. А ще сказала, що не хоче ставати причиною сварки між мамою і дядьком Олексієм.

Проте жінка пообіцяла донці, що ніяких сварок, скандалів не буде. Хоч їй було важко промовчати, оскільки знову побачила їжу свекрухи. Чудовий та піднесений настрій відразу зник безслідно.

Наступного вечора Саша вклала дітей спати, а сама пішла на кухню, заварила чашку кави та вирішила побути на одинці з думками.

– Саша, треба поговорити про серйозні речі.

– Так, слухаю.

– Мене хвилює ставлення Каті до мене. Вона взагалі не проявляє мінімальної поваги, авторитетності. От, наприклад, вчора я попросив після себе поприбирати, тому що вона гралася і наробила безладу, і ніякої реакції, вдає, що не чує.

– Так, пам’ятаю. Це було, тоді коли, Катруся робила домашнє завдання, а ти накричав, аби вона йшла збирати іграшки, котрі розкинула Настя. А я вчу її самостійності!

– Ну і що з того? Не помре від такої «тяжкої» праці!

– Чому сам не поприбирав? Помер би? Домінуєш над дитиною.

– Сонце, вислухай мене до кінця, не перебивай, давно вже хотів сказати. Зрозумій правильно, ми маємо свою сім’ю: ти, я та Настя. Краще віддамо Катю бабусі та дідусю або твоєму колишньому чоловікові. Звісно, вона може приходити до нас у гості…

– Навіть слухати не хочу. Іди спати.

Саша стримувала себе з останніх сил. Настав ранок, усі прокинулися. Саша нагодувала чоловіка, на прощання поцілувала на автоматі, випровадила на роботу.

Зібрала Катю до школи, нагодувала, зателефонувала дідусю, який скоро приїхав та забрав внучку, завіз до школи. Потім зателефонувала мамі попросила декілька годин посидіти з Настею, аби навести порядок у квартирі.

– Добрий день, Оксано Дмитрівно! – промовила Саша з широкою посмішкою на обличчі.

Свекруха була здивована такій не очікуваній гості.

– Ну привіт. Що це в тебе в руках? Якісь сумки?

– Скажіть, будь ласка, ви порадили Олексію, аби ми віддали Катю бабці з дідусем?

Оксана Дмитрівна розгубилася, опустила очі, нижню губу закусила.

– Ну припустимо, що так! А чого це мій син має терпіти чужу дитину у своїй сім’ї, виховувати, годувати, тратити на неї гроші? У нього є рідна дочка!

– Справді так думаєте? Хто ж мені пригадає, як по батькові вашого сина? А, точно! Геннадійович! А чоловіка, як вашого звати Григорій? Як могла забути, це ж другий по рахунку чоловік, той самий, що прогодував, виховував, тратив свої гроші на вашого улюбленого синочка! Ну так ось. Тримайте та розпишіться – речі вашої дитини, забирайте назад, годуйте, виховуйте. А до моїх дітей ні ногою! Ви мене зрозуміли? Оксано Дмитрівно, вас спасає тільки ваш вік, а якби були молодшою, отримали доброго ляпаса, так вже руки чухаються. Навіть не смійте дихати в мою сторону! А якщо вашому сину щось не зрозуміло, і він насмілиться підійти до мене, на нього чекає те саме, що і на вас. Адже образив мою дитину. Цілий рік слухала його обман, як сильно любить Катрусю, як звик до неї. Це ж ваш план, старої дурепи. Ні слова більше в мою сторону!

– Та, що ти собі дозволяєш! Перед тобою літня людина та ще й свекруха, негайно вибачайся! Хамка. Ти ж нікому не потрібна! З мене досить! Григорію, викликай поліцію! Поліцію викликай!

– Якщо я зараз прийду додому, знайду хоч одну подряпину чи синяк на тілі моєї дитини, можете копати собі могилу разом із синочком!
***

– Матусю, а дядя Олексій більше не прийде? Він не житиме з нами?

– Ні, вибач мені, доню. Я так завинила перед тобою. Вибач. Я дурна, що повірила його словам. Треба було самого початку побачити, хто він насправді.

– Та, ні. Він же перший рік був дуже хороший. Ми так чудово проводили разом час, тільки згадай. А потім до нас навідувалася баба Оксана і сварила його, і завжди після їхніх зустрічей він сварив мене…

– Так, — ледь вимовила Настя та сіла біля сестрички й обняла, – люблю сестричку, а тата нема…
***

– Саша, треба все обговорити.

– Не хочу.

– Ти не маєш ніякого права забороняти бачитися з донькою.

– Нічого подібного. Де я тобі забороняю? Можеш приходити до неї кожного дня, але тільки в моїй присутності. Тобі ж адвокат все зрозуміло пояснив. Не забувай, що цю війну перша не починала, подякуй матері. От коли Настя підросте, то нехай сама вирішує: хоче бачитися з татом чи ні. А поки тільки так. Не дозволю, аби мої діти страждали.

– Ти мене геть не адекватним вважаєш, аморальним? Так? Це я винний, що маму свою постійно слухав…

– Невже мама била дитину замість тебе? Достатньо! Не бачу сенсу з тобою розмовляти.

– Що там? Маєш якогось залицяльника?

– Тільки не починай. Іди.
***
– А можна і Настю взяти, вона потоваришувала з моїм Кирилом. На дачі нам буде весело, свіже повітря, річка. Можливо, ти хочеш із нами?

– Я хочу тільки відпочинку. Дякую, що запропонував, але я краще вдома полежу.

Саша сиділа та дивилася на колишнього чоловіка. У нього вже й лисина встигла з’явитися, живіт трохи підріс, а колись його любила до нестями. Хороший він все-таки. Між ними стосунки, як в брата з сестрою, поріднилися. Дивно так, Настя так його любить, а раніше цей чоловік власну доньку не міг виховати. Все-таки час міняє людей, буває і на краще.

– У мене все і так чудово, — роздумує Саша. – Спокій. Затишок. Гармонія.