Цю ефектну жінку пр0клинали всі лікарі: вона чекала cмepтi чоловіка, щоб весь спадок дістався їй

Валерія народилася в бідній сім’ї, а коли у 22 роки зустріла заможного, на сімнадцять років старшого за себе бізнесмена Станіслава, то зрозуміла, що це її шанс на безбідне життя. Дівчина була надзвичайно красивою, ефектна зовнішність приголомшила чоловіка, і він швидко закохався. Стас сам добився успіху, з нуля справа його життя перетворилася на прибутковий бізнес і тепер він жив на широку ногу. Отримавши все, чого роками добивався, йому не вистачало тільки коханої жінки поруч, тому Валерія появилася вчасно.

Їхній шлюб тривав рік, коли Станіслав дізнався, що смертельно хворий, вже тоді його кохана дружина зручно облаштувалася в його домі та чи не щодня отримувала дорогі подарунки від чоловіка. Його хвороба не тривожила її й самовпевнена та зухвала дівчина жила своїм життям навіть тоді, коли Стасу з кожним днем ставало гірше. Вона вдавала, що любить його, іноді навіть півгодини сиділа біля його ліжка та заспокоювала, але це було не більше, ніж гра. Свою маску вона знімала одразу, як виходила за двері кімнати. Багатство, яке подарував їй чоловік, додало їй впевненості, і вона знала, що заповіт він вже склав і все майно перейде в її руки.

Якось посеред ночі Станіслав почав задихатися — його легені з кожним днем слабшали, рак з’їдав його зсередини. Тоді швидку викликала не Валерія, бо вона міцно спала в іншій кімнаті (коли він захворів, дівчина перебралася та покинула сімейне ліжко, бо його стони та біль заважали їй спати), а їхня прислуга. Хворого забрали в лікарню, де лікарі не давали жодних шансів на одужання. Попри багатство, хворобу подолати вже було неможливо.

Батьки та друзі хворого Станіслава щодня навідували його, годинами сиділи біля ліжка, а він все запитував про свою Валерію: “Як у неї справи, напевно, не приходить, бо не може бачити мене таким. Моя бідна дівчинка, у свої 23 роки залишиться вдовою, хотів би я прожити з нею ще хоч десять років, але це неможливо”.

Ніхто не насмілився сказати хворому на рак, що його дружина не приходить тільки з однієї причини — їй байдуже на його самопочуття і максимум, що вона може спитати, це чи він ще живий.
Дні для Станіслава проходили максимально повільно, він щохвилини боровся за життя, а біль не вщухав.
Його кохана дружина затіяла в їхньому домі ремонти — вирішила повністю переробити подружню спальню, місце, де її чоловік помирав від болю. Вона вже планувала своє життя після його смерті, склала список справ, а точніше відпочинку, та чекала на день, коли прийде звістка про те, що його страждання закінчилися.

Одного дня вона, все-таки, прийшла в лікарню, бо згадала за важливі папери щодо спадкоємства та вирішила довести цю справу до кінця. В коридорі її зустрів лікар та зупинив, щоб поговорити про самопочуття її чоловіка: “На жаль, його стан тільки погіршився, думаю, ще декілька днів, і хвороба забере його життя”.
Валерія усміхнулася та пішла повз лікаря так, ніби нічого цікавого не почула.

Того ж вечора їй зателефонували та повідомили про смерть чоловіка, а вона тільки розсердилася, що розбудили. Поховали молодого бізнесмена через декілька днів, його батьки зайнялися підготуванням, а молода дружина тільки вдавано ридала над труною чоловіка.
Валерія відправилася в подорож після його смерті, а коли повернулася, то дізналася, що серйозно хвора. Тепер у дівчини були гроші на найкраще лікування, але жодної підтримки від близьких у неї не було.