У двері постукали. Максим чекав цього звуку вже майже годину. Він дуже хвилювався. Поглянув на свою дружину Валентину. Вона відчула його погляд. На її обличчі застигла маска бaйдужості. Сиділа на стільчику, погладжувала свій живіт і не дивилася у сторону чоловіка.
Максим все розумів. Дружина на шостому місяці вагітності. Їй не подобалася ця ідея. Вона не хотіла, щоб до них переїздив син Максима від першого шлюбу. Валентина жадала, щоб весь вільний час її чоловік присвячував лише їй та спільній дитині. Павлик геть не входив до її планів.
Максим відчинив двері. На порозі стояла Світлана, сестра його колишньої дружини Вікторії, та син. Вона привезла малого, щоб він потроху адаптувався до нового середовища. Мама хлопчика збиралася поїхати на заробітки до Естонії. Їхня сім’я потребувала грошей. У Вікторії був хворий батько. Окрім того, вона мріяла купити власну квартиру для сина. Вікторія вже підписала контракт, але сина взяти з собою їй не дозволили.
Колишня дружина просила Максима взяти Павлика на рік до себе, доки вона не повернеться з-за кордону. Чоловік їй не відмовив. Адже це був шанс налагодити контакт із сином, стати ближчим до нього. Та це жахливо не сподобалося Валентині. Вона ненавиділа хлопчика.
Максим безмежно любив свого сина. Шкода, що з мамою його характерами не зійшлися. Вікторія дуже вимоглива була і обожнювала чистоту, а за Максимом постійно прибирати треба було. Прожили вони разом лише п’ять років, а потім стомилися один від одного і подали на розлучення.
Чоловік залишив колишній дружині та синові будинок. Він не став ділити майно. Павлика ніколи не забував: постійно приїздив, привозив гостинці, смаколики, купував одяг, іграшки. Завжди своєчасно платив аліменти. Щотижня забирав сина на прогулянки. Вікторія не заважала їхнім зустрічам і не чинила перепон. Розійшлися вони по-мирному, як цивілізовані люди.
Сам Максим жив в найманій квартирі. Влаштувався на іншу роботу. Там і зустрів Валентину. Вона була його колегою. Вони деякий час зустрічалися. Потім вирішили жити разом.
Валентина чудово знала, наскільки Максим прив’язаний до Павлика. Але їй було вже більше тридцяти років. А своєї родини у жінки не було. Ніколи. Вона жила сама у трикімнатній квартирі, та не могла довгий час знайти свого єдиного. І ось на її роботу влаштувався привабливий колега. Хіба не доля? Одружилися швидко. Завагітніла тільки… І ось маєш… Чужа дитина. Навіщо вона їй?
Павлик тихо зайшов у квартиру і обійняв батька. Його усе лякало. Максим відвів сина до кімнати, у якій він мав мешкати. Показав, де буде Павлик спати. Хлопчик намагався не плакати. Він все розумів. Йому треба було звикати до чужої незнайомої території.
Максим відчував стан сина. Він намагався проводити з ним багато часу, приділяв достатньо уваги, щоб допомогти синові адаптуватися до нових умов.
– Макс, йди сюди! Ти знаєш, що у мене алергія на пил. Допоможи витерти із шафи. Подивися, скільки пилу тут назбиралося!
– Почекай, кохана! Зараз ми з Павликом закінчимо нашу автомобільну гонку!
– Та скільки можна? Я ж вагітна! Ти мене так оберігаєш? – Валентина починає плакати.
Їй насправді неважливо, що на шафі пил. Але вона жахливо ревнує Максима до сина. Валентина не хоче чужої дитини. Вона не стане хлопчику мамою. Рідна у нього є. Та хіба це мама – залишила свого сина і поїхала на заробітки? Дитина має бути з мамою. А це як називається? Зозуля, а не мати! Підкинула малого. Та ще в який час! Тут пологи на носі. Валентині про свою дитину потрібно думати. Аж на тобі подаруночок від колишньої дружини чоловіка!
Жила собі одна, горя не знала. А тут сім’я з’явилася. Вагітність. А тут ще малого якось привели у її квартиру. А вона ще його обслуговувати повинна!
Валентина скаржилася подругам. Вони її розуміли і підтримували. Валентині подобалося, що дівчата обливають брудом Вікторію і її сина:
– Нормальна мати так ніколи не зробить. Діти повинні бути на першому плані, а не гроші. Скільки матерів живуть з дітьми і забезпечують їх, не звалюючи ні на кого свої проблеми. Паскуда та Вікторія! Сама в маслі купається, а тобі життя псує!
Вона так і Максиму сказала. Але її слова обурили його:
– Валю, ну як ти можеш так казати? Вікторія – хороша мати. Вона й поїхала на заробітки, щоб сина забезпечити! І взагалі: Павлик – мій син. Я його батько, і хочу, щоб він жив поруч зі мною!
– Ти егоїст, а не батько! А як же моя дитина? І навіщо я тільки вагітніла від тебе? Краще б розлучилася! Ти не розумієш хіба? Твій син мені не потрібен! – кричала Валентина.
Павлик те все чув. Він ображався на мачуху і почав десь глибоко у душі її ненавидіти. Він почав робити Валентині різні капості. Хлопчик залив водою її взуття, щоб вона думала, що те все надзюрив її песик. То у цукор солі насипав, щоб Валентина не помітила. Було й таке, що поклав під подушку нової коханої Максима часник, щоб вона, як вампір, злякалася і перестала бути злою. То заховав її книжку. Валентину те все бісило. Вона розуміла, що робить це не привид, а мала дитина.
Валентина скаржилася Максиму. Та він заспокоював її. Казав, що син робить все це ненавмисно. Вона не вірила. Адже реально Павлик усе робив на зло. Бо відчував: ця жінка терпіти його не може. А він же спочатку тулився до неї, намагався сам налагодити відносини з цією жінкою. Це вона не захотіла прийняти його.
Перед батьком він виправдовувався. Валентина знову сварила його:
– Чому ти брешеш? Це мати тебе брехати навчила? З батька нитки в’єш! Обнімеш його – і він вірить у всі твої брехливі слова! А ти? Теж мені батько! Раз би паска взяв, уперезав би по дупі, то воно б нормальне було, і боялося навіть у сторону мою дихнути!
Валентина завжди робила так, щоб Максим синові небагато уваги приділяв.
Так продовжувалося майже місяць. Це було справжнє випробовування і для Максима, і для Валентини, і для Павлика.
Нарешті Валентина не витримала. Вона сказала Максимові:
– Мені скоро народжувати. Або викликай свою колишню дружину, або віддавай його у сім’ю її сестри!
А далі було ще гірше:
– Збирай речі. І свої, і Павлика! Йдіть подалі звідси! З мене вистачить! Я хочу до пологів в нормальному стані походити. Дайте мені спокою. Я хочу відпочити! Стомилася я!
Вона положила руку на живіт:
– Йди, Максе, йди! Я не можу у пеклі жити! Павлика забирай! Не потрібен він мені! Мені моя дитина треба. І я хочу її виносити і народити у спокої. Йдіть… Забирайтеся геть! Дайте мені спокій!
