Ще за тиждень до річниці нашого з чоловіком знайомства я його попередила про цю пам’ятну для нас дату. Хочеться вірити, що він й сам пам’ятає, але на всякий випадок я перестрахувалася. Ми домовилися, що я приготую вечерю, й ми проведемо цей вечір разом. Завчасно домовилася з мамою й відправила до неї нашого сина.
Цілий день я стояла на кухні та готувала улюблені трави чоловіка. Купила у магазині дві пляшки вина, приготувала гарні свічки. Хотілося, що б все було романтично. Так як у фільмах. Але моя мелодрама перетворилася у якийсь хорор-треш, коли у двері ввалився п’яний чоловік та його друг.
Він почав горланити на всю квартиру й вимагати їжі. Я не могла повірити своїм очам та вухам. З його незрозумілої тверезим людям мови я здогадалася, що він зустрівся з другом й вони відсвяткували день народження його сина. Я не могла стерпіти такої образи й почала на нього кричати. Дісталося і його другові, який весь цей час стояв та посміхався дурнуватою посмішкою людини, яка взагалі не розуміє, де опинилася й що робиться навколо.
«Твоє місце на кухні та біля віника!» – почав кричати у відповідь чоловік й стукати кулаком по столу. Було остаточно зрозуміло, що ніякої романтики більше не буде. Я демонстративно перед ним викинула в унітаз все, над чим важко працювала цілий день біля плити, та пішла одягатися. Знаходитися з цим невігласом, який проміняв жінку на свого друга й так набрався горілки, що більше не міг себе контролювати й стояти на ногах, я не могла. Побажавши йому на прощання вдалого вечора, я голосно грюкнула дверима та пішла. А його придуркуватий друг так й стояв біля дверей.
Всю дорогу в таксі мені до горла підходили сльози. Було так прикро, що він зіпсував вечір, який повинен був бути тільки нашим. Я ж спеціально його попередила. Думала, що він зробить мені якийсь подарунок або сюрприз. Що ж, сюрприз й справді вдався.
На наступний день він зателефонував тільки під вечір. Видно цілий день відсипався від свого загулу. Почав вибачатися та благав повернутися Хоча б приїхати додому та побалакати не через телефон. Я погодилася. А вдома на мене чекала вечеря, якою я собі уявляла її в голові. Свічки, вино, вишукана їжа (хоч й замовлена у ресторані) й чоловік, хоч трошки й змучений вчорашнім днем, але все ж таки мій чоловік. Я його пробачила лише після золотого ланцюжка, який він мені подарував.
Розумію, що потрібно було на нього ще трошки ображатися. Але вирішила, що в цій справі краще не затягувати, а то гарні наміри чоловіка можуть перетворити у ще один день загулу з найкращим другом. Тому тільки варто свиснути, як він буде на порозі з усі необхідним.
