ЖИТТЯ

– Ти безсовісний! І як лише я погодилась з тобою одружитися? – кричала наречена, доки по її обличчю стікав макіяж – Пробач, та я не кохаю тебе більше, у нас різні шляхи ! – Це твої чергові жарти? Якщо так, то припини негайно, нас гості уже чекають! – Там не має моїх гостей. На все добре, це кінець наших стосунків!

«Весілля не буде? А як її вийти у цьому красивому платті до гостей і сказати це? Невже це справді сталось зі мною?!» – думала дівчина, доки її наречений вийшов за двері.

І навіщо вони тоді все це організовували?

Таня побігла у туалет, витерла обличчя, привела себе до ладу. Вона зробить все просто, повідомить, що весілля не буде, а вони нехай думають, що їм хочеться, ні до чого їм це знати. Коли наречена у розкішній білій сукні вийшла у зал, то всі затамували подих, але ніяк не очікували почути наступні слова: «Весілля не буде, йдіть додому!».

Реклама

На цих словах наречена вибігла з залу назад до туалету, за нею побігла мама.

– Доню, поясни, що сталось! – кричала мама, а донька, почувши її, повернула на вихід, метнулась вперше ж таксі й попросила просто їхати якнайдалі.

Перші кілька секунд вона трималась, а тоді почала плакати, все її обличчя було у сльозах, вона майже впала в істерику.

В один момент до неї донісся голос таксиста: «Можливо, вам варто випити чаю? Чим я можу вам допомогти?». А через мить сталось зіткнення.

Дівчина пролежала в комі тиждень, а коли прокинулась над нею стояла мама і плакала з радості.

– Головне, що ти жива, а далі ми зробимо все, аби ти стала на ноги та жила нормальним життям! – промовляла мама.

Таня уважно оглядала маму і розуміла, що вона має рацію. Далі на неї чекало багато роботи та реабілітації, але вона ніколи не здавалась, потрібно зібрати сили та вона буде готова відвойовувати своє щасливе життя!

Дівчина заново вчиталась сидіти, стояти, а через кілька місяців зробила перші спроби ходити. Її знадобився рік, щоб стати на ноги та навчитися ходити, але вона це зробила.

Коли дівчина вже могла ходити хоч і давалось її це важко, мама відправила її на гостини до бабусі, куди вона сама давно хотіла, сумувала за спокоєм села.

– Я так скучила за бабусею! Навіть за її курками та свинями сумую! – говорила Таня – При тому я вже достатньо самостійна, зайвого клопоту точно не нароблю.

– Але все одно пообіцяй, що будеш обережна, диво моє – говорила мама, ніжно притискаючи Таню до себе і не бажаючи її відпускати ні на мить.

– Мамо, не має про що хвилюватися, це ж село! Що там зі мною може трапитися?

– Після всього, що ми з тобою пережили, не можу просто так не хвилюватися.

– Мамо, ми пережили це, далі на нас чекає лише все добре!

Галина, мама Тані, завжди переживала за доньку, а після аварії її страх втратити найріднішу людину так зріс, що вона хотіла постійно бути поруч, оберігати її. Та й сама Таня після цих всіх подій змінилась, раніше її здавалось проблемою, що хлопець довго не відписує, а тепер вона зрозуміла, якими вони були смішними.

– Мамо, хтось там зверху подарував мені другий шанс на життя і я його не проґавлю, навіть не сумнівайся!

В селі вона відчувала смак дитинства. Зранку прокидалась разом з бабусею вирушала хазяйнувати, потім вони разом готували обід, а ввечері вона гуляла насолоджувалась краєвидами.

Одного разу, повертаючись з сільської річки, дівчина побачила цуценя, яке радо бігло до неї.

– Ти як тут опинився? – запитала вона, присідаючи, щоб погладити його – Ти чий? Я тебе раніше тут не бачила, приблукав з іншого села?

– Пес не відповідав на її запитання, лише радо біг до неї додому й махав хвостиком.

– Це хто? – запитала обурено бабуся, побачивши на руках в онучки цуценя.

– Не знаю ще, але схоже він тепер наш.

– Ну, якщо він наш, то негайно помий його, вистачить нам бруднуль у домі!

– Зараз, бабусю, – промовила Таня і відправилась вимивати собаку від засохлого болота та грязі.
Минуло чимало часу перед тим, як Таня вийшла з чистим цуциком до бабусі та промовила: «Я поки його мила, то на іншій стороні ошийника знайшла номер господаря. На жаль, нашим він не стане, повернемо його!».

Таня швидко здзвонилась з господарем і вже через пів години він стояв у неї на порозі, це був її односелець.

Хлопця звали Артем і він був сліпим, а цуценя недавно стало його новим поводирем, от лише на сьогоднішній прогулянці побігло за качкою і загубилось.

– Я вам щиро вдячний, що зателефонували мені, коли знайшли його. Ви якось приходьте до нас на чай, вгощу вас печивом. Маю ж якось віддякувати своїй рятівниці.

Того ж вечора Таня відправилась у гості до хлопця, чимось він її симпатизував та й вела цікавість, як він самостійно орієнтується у просторі.

Через мить він уже ставив чашки на стіл й солодощі.

– Ви такі вправні!

– Дякую, я знаю, що вас цікавить, як я втратив зір, не соромтесь!

– Мені було незручно у вас запитати. Але мені дійсно цікаво.

– Три роки тому я працював таксистом. Стояв просто і до мене у машину влетіла красива наречена, досі пам’ятаю її блискучі очі. У неї щось трапилось… Я так і не встиг зрозуміти що, тому що через кілька митей у нас врізався камаз.

– Господи – промовила вона – Це була я. Я була тією нареченою.

– Ви жартуєте?

– Зовсім ні. Я втікала з власного весілля, бо мене покинув наречений за кілька хвилин до розпису.

– Я б і подумати не міг, що світ наскільки тісний…

– Я чув, що у вас щось трапилось з ногами, як ви зараз пересуваєтесь? Я, на жаль, не можу побачити.
Все добре, я вже можу ходити, до спорту мені ще далеко, але все попереду, а у вас…. Зір не можливо повернути?

– На жаль… Лікарі сказали, що потрібно дві операції, а моя страховка змогла покрити лише одну, проте нічого страшного, я навчився і так жити.

– Ой, ні! Ми зробимо вам другу операцію і ви знову почнете бачите! – скрикнула радісно Таня, хлопець лише лагідно усміхнувся – Ти не віриш мені? – дівчина й не помітила, як перейшла на «ти».

– Ні, що ти, просто я не впевнений, що зараз це спрацює.

– Повинно спрацювати, ми маємо пробувати! Я ніколи не здаюсь, головне довірся мені!

– Добре, дякую тобі!

Таня дотрималась обіцяного, разом з мамою вони знайшли хорошого лікаря і зібрали кошту на операцію для Артема.

Через місяць хлопець знову зміг бачити світ, проте нічого його так не цікавило, як Таня.

– Мабуть, ти найкрасивіше, що я бачив і ще побачу у світі – промовив він лагідно, а вона лише усміхнулась.

Таня та Артем все більше часу проводили разом спочатку, як друзі, а потім, як пара. Вони вчилися довіряти один одному, любити один одного та цінувати. Незабаром вони одружилися, їхня родина була найщасливіша, адже двоє поранених дітей знайшли гармонію. Двоє закоханих розуміли один одного з пів слова і зараз вони чекають на поповнення.

Реклама

Також цiкаво:

Close