ЖИТТЯ

“Ти дypa, з тебе ніякого толку в сім’ї” — кpuчaв мені мій чоловік. Я забрала дитину і спакувала валізи та пішла з його життя. Не бачу сенсу залишатись там, де тебе не цінують та постійно npuнuжyють. Терпець увірвався, так жити навіть заради дитини більше не можу!

У мене не було заможних батьків чи багатих родичів, я була студенткою і працювала офіціанткою, щоб прожити і не просити грошей у батька, яких у них з матусею і так не вистачало. Потім у ресторані зустріла свого майбутнього чоловіка. Вже за короткий час я була вагітна. І ця новина, як мені здається, не була приємною ні для батьків, ні для друзів, а, навпаки, нaлякaлa до чopтиків. Але Сергій, мій обранець, не був проти, бо дуже сильно мене кохав, принаймні, мені так спочатку здавалося.

Довелось взяти академвідпустку в університеті на рік і переїхати жити до нього, оскільки у гуртожитку більше залишатись була не в змозі. У сусідній квартирі жила його мати, яка страшенно мене не любила. Адже я без шлюбу завагітніла поспіхом, щоб прив’язати до себе її сина. Вона так вважала. Постійно стверджувала, що він не через кохання зі мною, а тому що дитину його тримаю під серцем.

Я щоразу натякаю на одруження, але він категорично вагітною не хотів мене брати в церкву і на розпис. На його думку, це було не правильно. Він таки мене переконав. Згодом я народила донечку Марійку і почалось сімейне життя, хоч і громадянське, але кого зараз турбує цей штамп у паспорті.

Реклама

Пройшов деякий час, і я почала знову натякати Сергію на те, що нам потрібно одружитись, щоб всі знали, що я законна дружина, а не дівчисько, яким він опікується через дитину. Свекруха, як завжди, ставала на його сторону. Наші відносини були якісь не такі, як у моїх подруг. Для Сергія була я наче молоде дівча, на думку якого можна не зважати. Звісно, він був старший за мене на 10 років, але й мені не 16, щоб зі мною не рахуватись.

Серйозні проблеми почалися, коли він почав затримуватись на роботі, гуляти з друзями, навіть не сказавши мені ні слова. І головне, турботу про дочку, я мусила брати на себе повністю. А він злегка там коли-не-коли посидить і побавиться з нею, як з лялькою.

Коли він знову затримався на роботі і прийшов аж наступного дня, я суворо вимагала пояснень, а у відповідь почула: “Ти мені не дружина, тому не маєш ніякого права мені вказувати коли приходити. Твоя справа сидіти з моєю донькою. Натомість ти маєш право жити тут та виконувати домашні справи”. Мене як блискавкою вдарило. Виявляється, я тут була не дружина, а просто няня доньці, за догляд за якою мені платили житлом і харчуванням.

Діватись було нікуди. Житла я свого не мала. З дитиною мене ніхто не візьме. Я взяла на себе роль жертви й просто наче існувала у тій квартирі, як безправна тварина. Згодом чоловік почав регулярно ображати мене, називати “дурною та ні до чого не здатною”. Я довго думала, як і куди мені піти, але потім збагнула, що виходу немає, і потрібно якомога швидше забиратись з цієї квартири. Заощадила трохи коштів, а потім орендувала кімнату і похапцем забрала дитину і переїхала, залишивши своєму “роботодавцеві” записку про звільнення. Бо ні як дружину, ні як матір його доньки він мене не сприймав.

Реклама

Також цiкаво:

Close