Люба народила Назара, коли їй та її хлопцеві було по 16 років. Не будемо вдаватися у подробиці першого кохання, та вже через кілька місяців батьку дитини набридло таке життя, і він покинув Любу з дитиною.
Дівчина теж не хотіла так жити, тим паче вона побачила, як тепер розважається батько Назара і хотіла так само, тому опікуватися хлопцем почали бабуся з дідусем. Коли Назарові було 2 роки мама повністю зникла з його життя, втекла в інше місто з новим кавалером.
Дідусь та бабуся Назара були ображені на доньку, їм було соромно, що вона так просто змогла покинути свою кровинку, тому жодних зв’язків з нею вони не підтримували. Проте вони постійно старалися для онука, щоб у нього все було, щоб він був щасливий, здоровий та одягнутий не гірше інших. Назар називає їх своїми батьками й не втомлюється повторювати, що за все, що він має і ким він виріс він вдячний лише їм.
Назарові було 18 років, коли він знову зустрівся зі своєю мамою. Якби там не було, та всі ці роки його гріла одна думка про неї та зустріч з нею. Хоча дідусь викинув всі речі Люби, та хлопчик знайшов одну стару фотографію і зберігав її до сьогоднішнього дня. Яким би він не був вдячним дідусеві та бабусі, проте завжди хотів бути поруч з мамою і хоч раз у неї запитати, чому ж вона покинула його.
Зустрілися вони на весіллі двоюрідної сестри Люби. На той момент у горе-мами вже було двоє доньок, старшій було 8 років, а меншій – 2 роки. І коли Люба розповідала якимсь родичам про те, як склалась її доля, Назар непомітно підійшов ззаду.
– Мамо, а я? – запитав він?
– Ти? Ти – помилка. Потрібно було слухати твого батька у молодості й позбутися тебе, — відповіла вона.
Після цього минуло 10 років, як мама вирішила знову нагадати про себе. Це був звичайний день для Назара, коли він грався з сином, поки дружина вийшла по продукти. Жили вони окремо, своїми силами змогли купити трикімнатну квартиру.
В один момент його телефон задзвонив, на екрані показався невідомий номер.
– Алло, синку, привіт, то мама твоя. Мені мама розказувала, що ви з дружиною купили собі окреме житло якраз біля інституту моєї доньки. У мене до тебе прохання. Їй у гуртожитку не сподобалось, там таргани, ну, сам повинен розуміти, може приймеш її у себе, все одно одна кімната порожня. А ви ж рідні кровинки, та й мені зараз дуже важко. Ми з чоловіком розлучилися, я тепер одна трьох дівчаток виховую.
– Ви помилилися номером – відповів Назар і поклав слухавку.
Після цього Назар знову взяв сина на руки й вони відправилися зустрічати маму.
– Тату, а ми на дачу поїдемо?
– Звісно ж! Це ж традиція, але перед тим ще по бабцю з дідусем заїдемо, добре?
– Так. Ура!
Багато хто з родичів не міг зрозуміти Назара і його вчинок, адже матір телефонувала з добрими намірами та і це його рідна сестра, чому ж не допомогти? Але Назар дотримується того, що не варто допомагати людям, які вважають тебе помилкою. І з ним не можливо посперечатися.
