«Ти що не міг щось купити на вечерю, я ж сьогодні була весь день на манікюрі, чим мені тепер годувати нашого сина?»

Почути таке від своєї жінки не хотів би жоден чоловік. З Мариною ми познайомилися на роботі. Я тоді був директором ресторану, а вона прийшла влаштовуватися офіціанткою. Вона мені одразу запала в око. Роботи таки вона не отримала, тому що в неї не було практичних навичок, зате через кілька днів ми з нею пішли на побачення. А через пів року, як ми почали разом жити, вона повідомила мені, що вагітна. Тож я довго не роздумуючи попросив її вийти за мене заміж.

Ще коли ми тільки прожили разом всього декілька місяців, я помітив, що з неї нікудишня господиня. Вона не вміла готувати і її геть не цікавило домашнє прибирання. Замість цих нудних справ вона цілими днями гуляла з подругами, відвідувала салони краси, ходила по магазинах. Роботу вона також не хотіла шукати. Зрештою я її до цього й не змушував. Моєї зарплатні вистачало на нас вдвох. Ми ні в чому собі не відмовляли. Що б ви розуміли, то ми кілька разів на рік могли полетіти на відпочинок за кордон.

Але коли народився наш син, то мене стало непокоїти, що вона геть не переймається доглядом за ним та його вихованням. Одразу після пологів ми найняли няньку, яка повністю виконувала за Марину всі материнські обов’язки. Не дивно, що наш Сашко сказав перші слова не мамі, а своїй доглядальниці. Коли він трошки підріс, то навіть й не мав поняття про те, що можна щось запитати в мами. Для нього вона була наче чужа людина, яка просто мешкає у квартирі. Він відчував, що вона не тягнеться до нього й відповідав тим самим.

Того вечора я повернувся з роботи доволі пізно. В нашому ресторані якийсь банк відзначав тридцять років свого існування, тож розійшлися всі вже після опівночі. За всіма клопотами я навіть не встиг повечеряти в ресторані, тому повернувся додому дуже втомленим та голодним. Марина зустріла мене як зазвичай. Вона сиділа та гортала оновлення своїх подруг в соціальних мережах. Відірвалася вона від свого телефону, тільки щоб подивитися, чи я щось приніс.

– Ти що не міг щось купити на вечерю, я ж сьогодні була весь день на манікюрі, чим мені тепер годувати нашого сина? – спокійно промовила вона та продовжила гратися в телефоні.

Я ледь стримався, щоб не накричати на неї. Тобто, уявіть собі, що вона за цілий день не змогла не те, що нічого приготувати (я знаю, що краще це не куштувати), а навіть купити вже готову їжу в магазині або ж замовити в якомусь ресторані. Я не став учиняти скандалу, не хотів будити сина, адже знав її істеричний характер, але скоро планую провести з нею серйозну розмову.