ЖИТТЯ

«Ти така ж невдячна ckoтuна, як і твоя мати! Усе життя для вас пахав, а зараз вона, бачте, не хоче зі мною спілкуватися!» – кричав на мене тато на пoxopoнах матері

«Ти така ж невдячна ckoтuна, як і твоя мати! Усе життя для вас пахав, а зараз вона, бачте, не хоче зі мною спілкуватися!» – кричав на мене тато на пoxopoнах матері

З самого дитинства я мріяла, що мама розлучиться з батьком, і ми будемо жити окремо лише вдвох. Та це так і залишилося мрією. Коли я виросла, то поїхала навчатися, працювала, забрала до себе матір, та вже тоді вона була тяжко xвoра, тож тепер я сuрота, при живому батькові…

Реклама

Усе, що я пам’ятаю з дитинства, як я боялася батька-тирана. Ні, мене тато ніколи не чіпав, та й сварив нечасто, та мамі спокою він не давав. Батько ніколи не пив, не мав поганих звичок взагалі, окрім однієї – злості. І чомусь зривався він завжди на маму.

Реклама

Єдине, що було в мене доброго та світлого до 17 років, – це поїздки на літні канікули в село до бабусі. Там я могла дійсно відпочивати: ми разом з бабусею ходили на річку, доглядали за її господарством, я могла грати з друзями по пів дня, а головне – не чула ні криків, ні плачу й не тремтіла від страху.

Я не знала, чому мій батько став таким, не знала й того, чи був він злим та роздратованим завжди, чи, може, якась травма послужила причиною для зміни його поведінки. Та точно пам’ятаю, як кожного дня ми з мамою з острахом чекали на повернення батька з роботи. Він повертався о шостій, тож ще з п’ятої ми насторожували вуха, щоб знати, у якому настрої тато буде сьогодні. Якщо він крокував по сходах неспішно, то все було добре, це означало, що сьогодні сварок не буде. Якщо ж він швидко піднімався та нервово тиснув на кнопку дзвінка – бути біді.

Джерело: 7ya.ru

Мама завжди намагалася відіслати мене в мою кімнату, щоб я менше чула, як вони сваряться. А коли я трохи підросла, то зрозуміла, що тато ще й регулярно б’є маму. Вона старалася, щоб я цього не бачила, та я точно помічала нові синяки на її руках, а іноді й на обличчі. Підрісши, я почала захищати маму. Іноді тато зважав на мої просьби та не чіпав її, іноді – діставалося й мені. Ні, тато мене не бив, та міг боляче схопити за руку та закинути до моєї кімнати, чи відштовхнути. Одного разу він мене штовхнув, я впала та вдарилася скронею об поріг. У мене був легкий струс мозку, та мама сказала, що я сама бігала й упала, я підтвердила її слова. Та після того разу батько просто зачиняв мене в кімнаті.

Десь у сьомому класі я була на канікулах у бабусі, а потім була змушена залишитися в неї в селі ще й на перший семестр. І я б раділа, якби не причина цього: мама через тата опинилася в лікарні. У неї була травма голови, через що вона почала погано бачити, потім вона змушена була покинути роботу й сидіти вдома. Тато був водієм високопосадовця, тож заробляв достатньо, та те, що мама тепер «сидить на його шиї», його дратувало ще більше.

Я не розуміла, чому мама не покине тата, адже бабуся завжди була готова прийняти нас у себе. Я була не проти переїхати в село, та й роботи там для нас вистачало, у бабусі було велике господарство, ми б не голодували, це точно. Та мама не хотіла подавати на розлучення, а роки йшли…

Коли я закінчила школу, то поїхала навчатися в сусіднє місто. Я намагалася якнайкраще показати себе на навчанні, підробляла, тож отримала гарну роботу. Відразу після закінчення навчання я винайняла квартиру та забрала маму до себе. Уже тоді вона була тяжко хвора. Я намагалася якомога більше часу проводити з мамою, доглядала її, показувала кращим лікарям. Та все було марно, пухлину знайшли запізно, тож після кількох оглядів спеціалісти сказали прямо: «Зробити більше нічого не можна, готуйтеся до найгіршого. А зараз намагайтеся якомога більше часу приділяти мамі, у вас залишилося декілька місяців».

Я зробила так, як казав лікар. На жаль, через три місяці мами не стало. На той час я вже шість років не спілкувалася з батьком, узагалі… Та на похорон він прийшов.

Після того, як пройшли поминки, тато залишився зі мною сам на сам. Він почав дорікати мені, що я ніколи не приїжджаю до нього в гості, за стільки років навіть ні разу не зателефонувала. Я сказала, що він сам міг би зв’язатися зі мною, я спілкувалася з мамою, поки навчалася, а він жив з нею ж. Тоді він звинуватив мене в тому, що я «таємно» забрала матір, залишивши йому всього записку. Я ж відповіла, що знала, що мамі потрібен догляд і лікування, а він її не відпустив би, тож довелося провертати цілу таємну операцію. Далі ж він розлютився ще більше.

«Ти така ж невдячна ckoтuна, як і твоя мати! Усе життя для вас пахав, а зараз вона, бачте, не хоче зі мною спілкуватися!» – кричав на мене тато на пoxopoнах матері. «Уся в матір, недарма кажуть, що яблучко від яблуньки… Я все для тебе робив, а ти? Це так себе донька повинна поводити?». «Що ти для мене робив? Їжу купував, одяг та іграшки, телефони? А маму бив теж для мене? Не чекай тепер від мене ні вдячності, ні бажання спілкуватися з тобою. Вік свій будеш доживати сам».

Після цього я батька не бачила. Я живу в іншому місті й не намагаюся з ним налагодити стосунки. Може, це й неправильно, та я ніколи йому не пробачу…

Реклама

Також цiкаво:

Close