Тих вихідних тато зранечку кудись побіг, мама вже хвилюватися за нього почала, а потім він зібрав нас всіх у коридорі й почав промову: «Ми троє з вами мріяли про одне й теж саме разом 33 роки 5 місяців і 10 днів і саме цього ранку я вирішив, що прийшов час це виправити!».

– Цього не станеться! Не буде! – мама відразу зрозуміла про що говорить тато – У нас ціла гора дітей, ще нам собаки для повного щастя лише бракувало!

Менший брат засмучено поглянув на маму і поніс новий собачий ошийник, ще з биркою, у свою кімнату, повісив його над ліжком і повернувся до кухні, де на нього чекали здивовані погляди.

– Поясни мені, де ти взяв гроші? Такі ошийники дорогі – промовив батько здивовано.

– Я відкладав на нього, за три місяць з кишенькових… От і назбирав – ледь не плачучи, відповів Артем.

– Ох, це вже пішов третій місяць, як ти мрієш про собаку? – запитав тато з посмішкою, а син лише кивнув.

– І я мрію, татку! – долучився я до розмови – Тиждень тому Оресту собаку подарували, я з нею погуляв і теж тепер хочу! Точніше, мрію!

Насправді я мріяв про нього стільки, скільки себе пам’ятаю, проте ніколи не був таким заощадливим і терпеливим, як мій брат, щоб три місяці нічого собі не дозволяти, а потім принести додому такого гарного ошийника.

– Ну, й мрійте, це корисно у вашому віці! Виростите й купите собі собаку – відповіла мама.

З того дня минуло чимало часу. Гарненький ошийник продовжував висіти у дитячій кімнаті й нагадувати нам всім про нездійснену мрію.

Ми робили домашнє завдання, брат вчився писати букви, а я рахував дроби, доки мій погляд знову не впав на нього.

– Це ж минуло ще 14 днів з дня твоєї мрії, це вже 104 дні – промовив я до нього і він опустив погляд у зошит.

– А якщо додати твої дні мрії?

– То потрібно додати ще 21 день! І це вже 125 днів! Скільки днів ми мріємо про те, що поки не здійснилось – промовив я.

– 125 днів нездійснених мрій – тихо промовив брат.

– Не може бути нездійснених мрій! – промовив тато, який у дверях підслухав нашу розмову! – У вас хороша мрія, вона точно збудеться, головне вміти чекати!

Тих вихідних тато зранечку кудись побіг, мама вже хвилюватися за нього почала, а потім він зібрав нас всіх у коридорі й почав промову: «Ми троє з вами мріяли про одне й теж саме разом 33 роки 5 місяців і 10 днів і саме цього ранку я вирішив, що прийшов час це виправити!». Тато вийшов за двері й через мить дістав з коробки маленького красивого цуцика з глибокими чорними очима. Від здивування ми двоє просто остовпіли, а мама кинулась гладити його і зі сльозами на очах промовила: «І ще додай 29 років до свого підрахунку!»

Через мить ми всі кинулися до собаки, збуджені, гралися з ним, а мама нишком дістала красиву синю миску, яку, як мій молодший брат, купила багато років тому…