ЖИТТЯ

Тимофію Івановичу ніхто не телефонував ось уже п’ять років після того, як сім’я його єдиної доньки зaгuнулa в автoкaтaстрoфi, та тут дзвінок:

«Дідусю, це я, Руслан, вибач, що так довго не телефонував тобі, це мій новий номер, до речі»…

Тимофій Іванович жив неподалік від столиці, він мав і квартиру в місті, проте не хотів кидати сад та город, та й друзі в нього були в рідному селищі, а в столиці… все б нагадувало про дітей, яких він більше ніколи не побачить, і чуже все.

Старий втомлено сів в улюблене крісло та задрімав. Наснилася йому, як завжди, його люба Галочка – ще маленька, радісно бігла в його обійми, а поруч була кохана дружина. Тимофій Іванович прокинувся зі сльозами на очах. Ось уже 7 років, як помeрла його дружина – слaбке серце, і 5 років, як нeмає любої Галочки – доньку та її чоловіка й сина Руслана зaбрала стрaшна автокaтастрофа. Чоловік не знав, чому він залишався ще живий, і навіщо йому жити. Тимофій Іванович понад усе мріяв побачити рідних, почути такі дорогі голоси.

Ось і пристрій той лежить поруч – смартфон, що йому подарувала донька. Тимофій Іванович справно його заряджав майже кожного дня, хоч і не користувався зовсім. Колись донька вчила його робити фото, користуватися інтернетом, та тепер воно було йому зовсім непотрібно, та й не цікаво.

Реклама
Реклама

Тимофію Івановичу ніхто не телефонував ось уже п’ять років після того, як сім’я його єдиної доньки зaгинула в автoкатастрофі, та тут дзвінок: «Дідусю, це я, Руслан, вибач, що так довго не телефонував тобі, це мій новий номер, до речі»… Чоловік ніби втратив дар мови, він не міг повірити. Невже це Руслан, але як? Тимофій Іванович трохи поговорив з онуком, запитав про батьків, та потім Руслан сказав, що в нього багато справ та пообіцяв телефонувати частіше. Тимофій Іванович сказав, що тепер кожного вечора буде чекати на дзвінок.

Після такої дивовижної події чоловік пішов до церкви, помолився та подякував Богові. Наступного дня Руслан знову зателефонував. Тимофій Іванович вислухав усе, що йому хотів сказати онук: і про навчання, і про дівчину, і про сварки з батьками…. І так тепер було кожного вечора.

– Руслане! – голосно погукала жінка. – Йди-но на кухню!

– Що сталося, ма?

– Ти чому так і не зателефонував дідусю? Я ж тебе ще місяць тому просила, навіть телефон тобі на день народження новий подарувала, а ти…

– Про що ти, мамо? Ми вже місяць з дідусем кожного дня спілкуємося!

– Не може бути, мені він мені зовсім інше говорив.

– Давай у нього і запитаємо!

Руслан взяв телефон, набрав номер дідуся. Відповів Тимофій Іванович:

– Вибачте, я вже давно зрозумів, що хлопець просто помилився номером, та мого онука теж так звали… Так приємно було поспілкуватися… Вибачте, я більше не буду дзвонити.

Та Руслан не перестав спілкуватися з Тимофієм Івановичем, навіть став навідуватися до нього в селище, юнак говорив, що тепер у нього з’явився ще один дідусь. Батьки Руслана також познайомилися з Тимофієм Івановичем й називали його «дідусем». А старий чоловік був щасливий, знову знайшовши родину.

Джерело

Унікальність

Реклама

Також цiкаво:

Close