У дuтячuй бyдинок тебе відвезу, збирай свої речі!

Моя сусідка Аня сильно зaїкaється. У житті це мало помітно, а от коли хвилюється чи її переповнюють емоції, то це стає надто очевидно. От, одного разу вона покликала мене святкувати до себе Новий рік, бо чоловік до батьків поїхав, а вона не захотіла. Я звикла святкувати сама, тому навіть зраділа, що цього разу у мене буде хоч якась компанія. Тим паче Аня мені подобалась, дуже добра та світла жінка.

Ми випили шампанського, а далі під тихий спів телевізора на фоні та голосні феєрверки за вікном розговорилися. Спочатку ми говорили про якісь дрібниці, нічого важливого, а потім почали пригадувати минуле і ділитися потаємним.

Надіюсь, вас не розчарує те, що не хочу передавати її заїкання у словах.

⁃ Ти ж лікар, тобі, мабуть, мали говорити про те, чи заїкання лікується? – запитала вона.

⁃ Так, говорили, надто це індивідуально. Одні за короткий час його можуть подолати, а інші роками з ним борються і нічого. Але ж потрібно головну проблему шукати у корені — причинах. Ти чого заїкатися почала? У дитинстві налякав хтось? Собака?

⁃ Ні, мене намагалися вилікувати у дитинстві, водили до логопеда, та толку, вона сказала, що це тимчасово і з віком пройде. Але от вже я доросла, чоловіка маю, а воно все одно зі мною.

⁃ А воно тобі сильно у житті заважає?

⁃ Зараз то ні, звиклась, а от у школі це було для мене каторгою. Викликають постійно до дошки, а однокласники тільки чекають моменту, щоб познущатися з мене. І знали ж вчителі, як мені важко, але все одно до дошки викликали, мов їм самим це задоволення приносило.

⁃ Розумію тебе, Аню, але ж це зробило тебе сильнішою. Може, вони думали, що таким чином допомагають тобі… так ти й не розповіла, звідки в тебе заїкання з‘явилося?

⁃ Та я б і розповіла, але надто соромно мені, — відповіла вона, і на її очах з‘явилися сльози.

⁃ Ти можеш мені нічого не розповідати. Зараз же все добре. Нумо, заспокойся, — намагалась я заспокоїти її, але вже було даремно.

⁃ Мені завжди будо соромно розповідати людям правду, але й брехати я ніколи не вміла, тому завжди тему переводила. Вже краще б це була якась злощасна собака.

⁃ Все добре, це все закінчилось…

⁃ Це була моя мама. Через неї я заїкаюсь.

⁃ Невже вона тебе била?

⁃ Ні, не била, це було дещо інше, я навіть не знаю, як це правильно пояснити. Я й досі не знаю, хто їй порадив такий метод виховання, чи вона сама його вигадала…

⁃ Що вона з тобою робила?

⁃ Нічого. Вона просто вела мене у дитячу, відкривала мою шафу і говорила: «У дитячий будинок тебе відвезу, збирай свої речі! Мені така дитина не потрібна!», ну, розумієш?

⁃ Так.

⁃ А я, звісно ж, вірила їй, починала збирати речі, а все моє тіло тряслось від страху. Я не могла робити це швидше, бо боялась від‘їзду, і всі ті відчуття всередині мене… вони хотіли вийти на зовні, але я навіть заплакати не змогла.

⁃ Це було лише один раз?

⁃ Ні, вона просто потім говорила, що пробачає мені, й цього разу мені пощастило, а потім до них додавалось «але якщо….». І, звісно, інколи я знову повторювала свої помилки, й моє особисте пекло знову ставало реальністю. Одного разу вночі мені наснилось, що мама таки завезла мене у дитячий будинок, а коли прокинулася, то побігла до мами. Відтоді я і почала заїкатися.

⁃ А твоя мама знає, що стало причиною твого дефекту?

⁃ Ні, не знає і досі. Не хотілось мені її засмучувати. Щоб там не було, а ми любили один одного і якось не хотілось, щоб вона думала, що все це через неї. Та і все те збирання речей у дитячий будинок… вона ж не помічала, як мені було погано, лише трохи трусило й очі на мокрому місці. Може, вона думала, що трохи страху перед нею мені не завадить.

Після цього я пробувала найти для сусідки хорошого спеціаліста, який допоміг би їй позбутися дитячої проблеми, але поки все безрезультатно. Пощастило лише, що зараз її оточують люди, які роблять все, щоб ніхто не помічав цього дефекту.