У мами жених з’явuвся. Артем, насм1хаючись, запитав його: «В1тчимом чи батечком мені тебе назuвати?»

Артемку виповнилося майже вісім, коли захв0рів його батько. Недовго cтpaждав тато – п0мер через три місяці. Артем уже тоді знав, що таке cмepть. Тому й переживав б1ду якось по-своєму, майже по-дорослому.

Мама взагалі з того моменту змінилася сильно. Вона постійно плакала, на роботу довгий час не ходила. Все лежала та дивилися у стелю, а по очам сльози котилися.

Незабаром до мами й Артемка переїхала бабуся. Знову їх троє у будинку стало. Артемко все завжди робив, як слід: у школі та вдома. Допомагав мамі й бабусі. Хлопчик був чемним та слухняним. Мама через деякий час ожила, знову на роботу пішла. Плакала уже менше. Бабуся тоді до себе переїхала. Але умову поставила: кожні канікули Артемко хай до неї у село приїжджає.

Коли Артему вже чотирнадцять було, бабуся запропонувала мамі:

– Катрусю, рідненька! Тобі пора вже про себе подумати. Все життя синові присвятила. Ти молода ще, гарна жінка. Подумай, як важко старість самотній доживати. На мене он поглянь. Важко одній в порожньому будинку. Хоч вовком вий. Добре, хоч ви у мене є. Нехай Артемко у мене поживе, а ти спробуй особисте життя влаштувати!

Артем з очима, повними нерозуміння, подивився на бабусю. А Катерина відповіла:

– Мамо! Ну що Ви таке видумали? У мого сина батька немає, а Ви хочете, щоб і матері не стало? Як жили, так і будемо жити разом.

Звичайно, Артем промовчав. Але він подумав: «Яке особисте життя у такому віці?». Хлопець вважав, що в тридцять сім років вже онуків чекають, а не женихів якихось.

Так і продовжували жити: бабуся у себе на околиці села, а Артем з мамою у місті. Катерина працювала допізна. Тому син зі школи повернеться, вечерю приготує, уроки вивчить та її чекає. Потім приходить Катя. Сідають разом вечеряти, п’ють чай з солодощами на кухні і обговорюють, як у кожного з них день минув.

Якби хтось запитав тоді, як Артему живеться, він, не замислюючись, відповів би: «Краще, ніж усім!»

Катерина жодного разу не відмовила сину в його проханнях, намагалася, щоб все у нього було. Завжди обіймала та голубила Артема, вірила у нього і підтримувала його.

І ось якось зовсім неочікувано у їхньому житті з’явився Олександр. Каті тоді вже сорок стукнуло. А залицяльник був за неї на п’ять років старший. «Дідок» – думав про Олександра Артем. Йому якось тривожно і моторошно було від появи цього чоловіка. Він звик до вузького сімейного кола, в якому фігурував сам з мамою.

Тоді відразу поставився до Олександра Миколайовича зухвало, зовсім не сприймаючи його. Одного разу мамин жених прийшов до них на вечерю. Весь прибраний такий, у краватці, з букетом і дешевими парфумами у руках, які придбав для Каті.

Спочатку за столом вони сиділи втрьох мовчки. Потім тишу порушив Олександр.

– Катю, я хочу запропонувати тобі одружитися. Давай разом жити будемо… – скромно сказав він.

– Я не зрозумів? Ви хочете мені стати новим татом? – уїдливо запитав Артем.

– Артеме… – мама з осудом поглянула на сина.

– Ой, вибачте… – насмішкувато відповів Артем.

– Я хочу, щоб ми були однією сім’єю з твоєю мамою і тобою… – продовжив Олександр.

– Дуже цікаво… І як мені Вас тепер називати: вітчимом чи батечком? – на обличчі Артема виразилося невдоволення.

– Як тобі зручно буде… Тільки я тобі буду відповідати або «пасинок», або «синок» – відповів Олександр Миколайович.

… Після вечері Артем пішов до своєї кімнати. Через п’ять хвилин у двері постукав мамин залицяльник:

– Вибач, будь ласка… Зайти можна? В мене до тебе чоловіча розмова…

– Слухаю… – не дивлячись на нього відповів Артем.

– Ти знаєш… А я тебе розумію. Я знаю, що тата тобі не замінить ніхто. І я знаю, що означає втратити рідних тобі людей. У мене донька дворічна померла. А дружина, божеволіючи від горя, повісилася. Але час минає. І життя іде. Так сталося, що ми з твоєю мамою покохали один одного. Але це не значить, що ми її будемо ділити між собою. Це зовсім інше почуття. Давай спробуємо влаштувати наше щасливе життя утрьох.

Олександр підійшов до хлопця, міцно обійняв за плечі і промовив:

– Я буде тебе Артемом називати…

У Артема щось у грудях защемило. Він подивився у очі цього чоловіка і відповів:

– А я тебе – Сашею…