У мене немає подруг, зовсім! Усі, хто колись мав це звання, мене зpaдuли. Тож тепер у мене є всього декілька знайомих, яким я нічого не розповідаю про своє життя, прoблеми чи плани

Я заздрю людям, які з легкістю знаходять спільну мову з усіма та знаходять нових друзів. І часто я просто перестаю вірити, що справжні друзі існують – ті, що завжди прийдуть на допомогу, вислухають, підтримають у будь-якій ситуації та будуть зберігати твої секрети. Мені здається, що серед жінок таких узагалі немає…

Зараз мені 28 років. Я заміжня, у мене підростає донечка. І мій найкращий друг – це чоловік. Більше ніхто не знає про мої проблеми, сподівання, плани. Якщо в мене є якісь секрети, то я просто тримаю все в собі. Мені ні з ким випити вина та розповісти про свої проблеми, поскаржитися на щось чи просто щось чи когось обговорити.

У житті в мене, звичайно, були подружки. Яка ж дівчина може обійтися без найкращої товаришки, яка буде знати всі її секрети? У школі в мене була така. З Ольгою ми товаришували з першого класу. Ми часто вчили уроки разом, ночували одна в одної, перший раз йшли гуляти разом…

Та нашу дружбу зруйнували… хлопці. Нам завжди подобалися одні й ті ж хлопці. І якщо хтось звертав на мене увагу, то Оля відразу ж намагалася «переключити» його на себе. І в неї легко вдавалося, адже вона висока, струнка брюнетка з великими зеленими очима. Коли вона «напускала» свої чари, жоден хлопець не зміг перед нею встояти. Зі своїм чоловіком я Олю, звичайно, не знайомила. Після закінчення школи я намагалася спілкуватися з нею все менше, і зараз ми бачимося дуже рідко, лише вітаємо одна одну зі святами в соцмережах.

З Варею я потоваришувала в університеті. Вона була розумною, начитаною, займалася спортом. Така собі освічена спортивна красуня. Та Варя завжди намагалася самоствердитися завдяки іншим і, в першу чергу, мені. Спочатку я думала, що в неї просто специфічне почуття гумору, та вона стала заходити все далі й далі. Коли вона почала висміювати мій зовнішній вигляд при моєму, тоді ще майбутньому, чоловікові, я перестала з нею спілкуватися.

Коли я вийшла на роботу після декрету, то познайомилася з новою співробітницею. Її звуть Олена. Вона моїх років, проте незаміжня та дітей не має. Олена – добра та співчутлива дівчина, проте є в неї дві суттєві вади: вона часто потрапляє в біду та вона дуже образлива. Чоловікові вона чомусь не сподобалася з першого погляду, він настоював, щоб я перестала з нею спілкуватися, та я хотіла мати близьку подругу, тому продовжувала зустрічатися з Оленою поза роботою, часто запрошувала її в гості.

Нам з чоловіком доводилося не раз виручати Олену. Та коли нам не вдавалося це робити, вона дуже ображалася на мене й навіть могла не говорити декілька днів, поки я не вибачуся разі зо сто, хоча мені здавалося, що допомога – справа добровільна, я ж могла сама вирішити свої проблеми, чому вона – ні? Наше спілкування було зведене до мінімуму, коли я черговий раз позичила Олені кругленьку суму потай від чоловіка. Вона ж перерахувала борг на його карту, потім розповіла йому про мою «позику». Дома був скандал, а з Оленою я тепер спілкуюся тільки по роботі.

У мене є декілька знайомих. Ми зустрічаємося в кафе декілька разів на місяць, та я намагаюся менше говорити про себе і більше слухати. Коли мені кортить розповісти про свої проблеми або поскаржитися, то я просто зціплюю зуби міцніше.

Не знаю, чи справжні друзі існують, але в мене їх немає! А у вас є такі люди чи теж траплялися лише псевдо-друзі, як і мені?