П’ять років, як ми батьки чудових діток. І на їхнє девятиріччя, дякую Богу що ми їх маємо

П’ять років минуло з того часу, як  я разом з моїм чоловіком Олексієм прийняли рішення з усиновити двох дітей з дитячого будинку. Ми познайомилися з двома самотніми дітьми двійнятками під час поїздки з волонтерською організацією і були глибоко зворушені їхньою ситуацією.

На той час Максиму і Софійці було по чотири роки. Чомусь призустрічі і я, і мій чоловік звернули увагу саме на них. Ми з Олексієм знали, що хочемо подарувати якійсь дитині люблячий дім, та не сподівалися, що одразу двом. Але те як вони ходили за руки, як піклувалися один про одного не могло викликати  захоплення. Мушу зізнатися, що через оперативне втручання у мене не було надії стати матір’ю, тож всиновлення це єдиний вихід. Олексій завжди був моєю підтримкою і саме він прийняв рішення вирішити на пошуки нашої дитини. Тому разом пройшли всі необхідні процедури і через два місяці офіційно стали їхніми законними опікунами.

Пізніше нам розповіли історію їхнього життя. Батька у них немає подокументах , а мати була позбавлена батьківських прав через невиконання батьківських обов’язків, та залишення дітей у місці, що могло нанести шкоди їх життю і здоровю. А саме, ця особа вивезла їх до залізничного вокзалу, вночі, в зимку і залишиила там. На щастя, ми з Олексієм побачили в цих дітях чисті душі і дали їм шанс на нове сімейне життя.

Максим і Софія швидко адаптувалися до нового оточення, розвіявши свої початкові страхи і прийнявши нас як своїх нових батьків. З колись наляканих дітей вони перетворилися на активних і комунікабельних. Ми з Олексієм бачили, що  діти лякалися гучних звуків і постійно переживали, що їх відправлять назад до дитячого будинку. Однак з часом вони повірили, що їх щиро люблять і ніколи не покинуть.

Через деякий час біологічна мама з’явилася і спробувала повернути собі опіку над дітьми. Однак суд виніс рішення на нашу користь, визнавши любляче і стабільне середовище, яке ми створили для Максима і Софії. Ми з Олексієм пережили період великого занепокоєння і страху втратити наших дітей, але наше непохитне прагнення до їхнього благополуччя взяло гору. Самі діти не мали жодного бажання повертатися до тієї жінки, по при свій малий вік, вони пам’ятали ту ніч жахіття. Тепер вони мають повну впевненість, що ніхто не розлучить їх з нами, їхніми прийомними батьками.

І от сьогодні, Софії і Максиму – девять. Вони відвідують приватну школу, добре вчаться і мають пристрасть до навчання. Наші діти беруть участь у різних заходах, таких як танці, гімнастика та спорт.

Ми з Олексієм щасливі, що у нас є наші улюблені діти, які стали для нас опорою, джерелом натхнення і метою нашого життя. Разом, як сім’я, ми продовжуємо створювати прекрасні спогади і плекати діток.