У мене уpuвається терпець! А все через свекруху!

Чоловік вирішив зробити мені особливий подарунок на День Святого Миколая і порадував мене новиною: «Олю, скоро приїде моя мама, вона залишиться у нас на кілька місяців!».

– І яка причина такого довгого гостювання? – запитала я, намагаючись приховати негативні емоції.

– Ну, розумієш, мені годину тому мама подзвонила, заплакана, ледь говорила, сказала, що тато знову їй дурниць наговорив, не може вона більше з ним бути…

Мій свекор важка для розуміння людина, і свекрусі з ним важко доводилось. Він любив випивати щовечора, а після цього у нього язик розв’язувався, і він міг говорити образливі речі або бушувати. Хоча вдень та зранку він цілком зразковий батько та чоловік, який ходить на роботу, непогано заробляє, нам допоможе, коли у тому є потреба.

А вчора він оголосив дружині, що не може її більше терпіти, подаватиме на розлучення. Для неї це все важко, от вона і проситься з нами пожити, доки нового житла не знайде, та суд по розлученню не закінчиться. Звісно, чоловік не став відмовляти мамі у допомозі.

Його мама спить на кухні, у нас там хороший, зручний диван, а ми спимо за стінку від неї, тому ні поговорити, ні пообніматися, як подружня пара, не можемо. Чоловіка дуже соромить, що мама нас може почути, от і живемо, як у монастирі. З кожним днем її прожиття у нашій квартирі викликає все більше дискомфорт.

Хоча у цьому всьому є і те, що тішить мене. Коли я повертаюся з роботи, дома завжди наготовлена вечеря, але з кожним днем мені все менше хочеться повертатися додому. Нерідко я просто гуляю парком до моменту поки чоловік не звільниться з роботи, щоб не повертатися самій.

Чоловік це сприймає легше, вона його мама, а от мені важко з цим змиритися.

Вчора ми зі свекрухою говорили по душах про свекра, і вона повідомила мені приголомшливу новину про її плани на майбутнє. Вона планує залишитися жити з нами, зачекає доки у нас народиться дитина і допомагатиме з її вихованням. У мене просто дар мови пропав, я ж думала, що все це триватиме лише кілька місяців, а терпіти все життя у квартирі свекруху я не планувала.

Почала говорити з чоловіком про це, а він мені пояснює, що цю квартиру йому батьки купили, вона все ще записана на маму, хоч і ремонт та меблі оплачувалися його коштом. Звісно, він не може мамі сказати, щоб вона йшла з власної квартири.

У мене уривається терпець! А все через свекруху, яка цілими днями говорить лише про себе, дає нам поради, як жити, навіть про виховання дітей говорить, яких у нас ще немає. Все частіше у моїй голові зринає ідея якось помирити свекруху та свекра, бо жити так далі я не стерплю!