ЖИТТЯ

У мене з’явилась своя сім я, тому виховання 18 річної дочки моєї сестри….

Після святкування мого повноліття моя старша сестра зникла й залишила нам з мамою подарунок у вигляді її тримісячної доньки!

Ми з мамою довго очікували, що сестра одумається, чи у неї з’являться материнські почуття й вона повернеться, але коли Яні виповнилося 3 роки, ми втратили цю надію та позбавили її батьківських прав. Тепер її бабуся стала офіційною опікункою.

Коли минуло декілька місяців від того моменту, як сестра залишила дитину, мене покинув мій хлопець. Скажу так, я ніколи не думала, що ми можемо розійтися через таку дурницю, як те, що я доглядаю свою племінницю, але його це дуже нервувало. Причину того, що ми більше не можемо бути разом, він обґрунтував тим, що, якби це була моя донька, то він би прийняв її й сам готувався б стати її батьком, а те, що моя племінниця називала мене «мамою» він не зміг прийняти.

Реклама
Реклама

Ми оберігали маленьку Яну, як могли від різних чуток про її маму, тому навіть переїхали в інший район міста, де нас мало хто знав. Оскільки мама працювала, а я ще навчалась, то весь свій вільний час я проводила з дитиною, тому на гуляння й нові знайомства з хлопцями часу у мене майже не було.

Так пройшло ще 2 роки, і коли Яні було 5 років, не стало моєї мами. Я думала, що цього разу сестра точно з’явиться, але й тут її не було. Мама моя була розумною жінкою, тому наперед склала заповіт з квартирою на мене, мов відчувала, що станеться.

Скажу чесно, що жити одній та виховувати школярку ще те надскладне завдання, тому жили ми від зарплати до зарплати, але, попри це, я намагалась, щоб Яна нічим не була гіршою від своїх однолітків, віддавала її всю свою любов та ласку. Й виросла вона доброю та розумною дівчинкою, але, коли повернулась її мама, то все обернулося.

mojakroha.ru

Я не знаю, як вона дізналась нашу нову адресу, але схоже це не було для неї проблемою, бо приїхала вона на дорогому автомобілі з найновішою версією того телефона, яким Яна марила декілька років. І ось уже наступного дня, у мою сторону полетіли докори, що я її ховала, що вона життя не бачила через наші злидні, а могла з мамою жити у розкішному домі. Щодня цілий місяць я чула докори, як не від сестри, так від її доньки, а потім вони зникли.

Після зникнення Яни, яка за цей час стала сенсом мого життя, я впала у справжню депресію. Життя перестало мене цікавити, нічого не приносило мені радості й роботу я виконувала свою механічно, так само робила й інші життєві функції.

Але все змінилось в один момент. Мій керівник давно залицявся до мене, він був самотнім і веселим чоловіком, але я постійно відмовляла йому, бо боялась, що якщо у нас не складеться, то вижене мене з роботи, а мені ще ж Яну на собі тягнути потрібно було, а тепер у мене не було причин відмовляти! Ми чудово провели час й тепер майже кожен вечір проводили разом, як закохані голубки, а через два місяці, я дізналась, що вагітна!

– Якщо чесно, то мені страшно, я ж уже не молода!

– Припини, Люба, тобі ж навіть 40 не має! – промовив Діма.

– Повністю згідний з вашим чоловіком. Тим паче, багато жінок народжують і після 45-ти та все проходить легко! Не хвилюйтесь! – продовжив лікар.

– Тоді ми народжуємо!

Через місяць ми вже розписалися й почали жити у моїй квартирі, оскільки Діма орендував свою. Звичайно, у нього було достатньо грошей, щоб при потребі купити нову, але поки він все інвестував, ми вирішили, що нам й цієї вистачить.

Одного дня коли ми з чоловіком збиралися на вечірню прогулянку, я почула стукіт у двері, а коли я їх відкрила, то ледь не очманіла! Переді мною стояла сестра, Яна і хлопчик років 12.

Тоді й вона почала нам все пояснювати, намагаючись викликати жалість, що з надією на те, що її чоловіку підійде якийсь орган Яни (йому мали робити операцію), бо у них однакова група крові, вона забрала її до себе. За це донька і жінка мали отримати кругленьку суму, але орган не підійшов. А через місяць, чоловік знайшов нового донора і якимось дивом дізнався, що син був від його охоронця, тому й вигнав всю сімейку зі свого дому.

Оскільки чоловік був на декілька десятків старшим сестри, то вона розраховувала, що незабаром він помре, а всі його гроші стануть його, тому навіть не читала шлюбний договір, де зазначалось, що при зраді з боку дружини, вона залишається ні з чим.

Спочатку, вона просила мене, щоб ми разом почали жити у цій квартирі, а коли почула моя відмову, то оскаженіла й кричала, що ця квартира належить її по праву. Я не хотіла її слухати й вигнала з дому.

Втомилась я від цих родичів, яким я вічно допомагаю, а у відповідь чую тільки докори. У мене тепер є своя сім’я, я також хочу мати можливість побути щасливою дружиною й матір’ю і знати, що цього разу, моя дитина мене не покине!

Як ви вважаєте, чи правильно вчинила героїня?

Реклама

Також цiкаво:

Close