ЖИТТЯ

“У нас на обід сль0зи!”

Я не люблю хліб і майже його не їм. І справа не у тому, що я сиджу на дієті. Просто з самого дитинства мої батьки змушyвали мене їсти абсолютно всі страви з хлібом, мов так ситніше. І я переїла його.

У нашому домі було дуже дивне ставлення до їжі. Я й досі з мурашками на тілі згадую, як я сиділа на кухні над борщем та куском свинини з салом, а наді мною стояв тато і говорив, що я отримаю на горіхи, якщо все не з’їм. Мої сльози його ніяк не соромили, тому я їла, навіть свиняче сало, яке закушувала великими шматками хліба, аби лише не відчувати його смак. У дорослому віці я припинила вживати свинину.

Я розумію, що у моїх батьків було важке дитинство, вони жили у повоєнні роки та часто мені розповідали, як кілька днів голодували або варили борщ з соняшника. Їжа була для них не просто продуктом для енергії, а життям, можливо, і його сенсом.

Реклама

І зараз я можу це якось пояснити, а в дитинстві все було інакше… Я ненавиділа кожен прийом їжі, де мене змушували їсти те, що мені не подобається, а я могла лише плакати та думати, що вони просто знущаються з мене.

Розповідаю я це все не просто так. Лише вчора стала свідком схожої ситуації.

Я прийшла відвідати подругу, а у неї у гостях був п’ятирічний онук. Схоже, я зайшла у найбільш невдалий момент, бо застала ту ж картину. Артем сидить над тарілкою борщу і плаче, а бабуся стоїть над ним і промовляє: «Не підеш сьогодні гуляти, якщо все не з’їси!»

– І довго ти його так мучиш?

– Нічого я не мучу, над супом другу годину сидить. Якщо вже сів за стіл їсти, то має з’їсти, що дали! Не знаю я слів «не хочу» і «не буду».

– Жорстоко.

sympaty.net

– Нічого жорстокого, йому давно пора звикнути, що є певні правила і порядки.

– Бабусю, я не люблю борщ, можна я піду у кімнату? – вмовляє слізно внук.

– Нічого чути не хочу. Люблю… не люблю.. Прийшов, значить їж, а коли доїси, то покличеш мене! – і ми з подругою відправилися у вітальню.

– Навіщо ти так з ним? Це ж муки справжні? – тихо запитую я.

– Це ти вже сама собі вигадала муки, я турбуюсь про нього, щоб здоровим виріс. Їм же тільки волю зараз дай, то вони лише морозиво і чіпси їстимуть!

– Ну, поглянь на ситуацію з іншого боку. Йому не подобається ця страва, але ж є щось здорове, що він любить?

– Звісно, він їсть нормальну їжу і дещо любить, але я ж не повинна йти у нього на повідку!

– Та не повідець це зовсім, а прояв любові!

– Ой, знову ти про своє, не про любов мова йде, а про здоров’я онука.

– Та яке ж це здоров’я, коли дитина мучиться, коли їсть? Ти думаєш у нього після цього будуть нормальні стосунки з їжею?! Та він після цього ні ложки борщу у рот не візьме!

Я почала розповідати їй свою історію дитинства і всі емоції, які відчувала.

– Ой, та ти все перебільшуєш, малий він ще, щоб вирішувати, як йому жити, – відповіла подруга.

– Давай тоді інакше. Ти ж не любиш мак, а випічку з маком взагалі не переносиш?

– Ну, так, для мене це остання гидота!

– Прошу тебе помітити, що всі знають про твою не любов і не приносять тобі нічого з цим! А тепер уяви, що я принесла великий маковий торт і сказала, що ти повинна його з’їсти прямо зараз, а якщо не зробиш цього, то нашій дружбі кінець! – подруга здивовано мене слухала. – Твій онук теж людина, і йому теж неприємно, хоча він ще і маленький!

Подруга пішла на кухню, де внук продовжував плакати.

– Внучку, а ти не хоч млинців з сиром?

– Хочу, бабцю, дуже хочу!

Після цього дитина швидко поїла, подякувала і побігла гратися. Так легко можна було усунути цей конфлікт відразу.

А ви змушуєте своїх дітей їсти все і до останньої крихітки, чи вас змушували? Були свідком таких ситуацій?

Реклама

Також цiкаво:

Close