Мене звати Аліна, й мені 25 років. Я познайомилась з Антоном ще в університеті. Він викладав філософію. Антон настільки був харизматичним і красивим професором, що я тієї ж митi, як вперше його побачила, закохалась.
Мати звісно кричала на мене, що я розбила чужу сім’ю, але нічого не могла вдіяти. Ми одразу покохали одне одного, і через якийсь законні шлюби забувати про своє кохання я вважаю неправильно! Він на 12 років старший за мене, але це ніяк не помітно. Він покинув свою дружину, вже за рік і ми одружились. Все йшло непогано, якби не одне але! У Антона була дочка Катерина, про яку він не переставав дбати, він приділяє їй дуже велику кількість уваги.
За 5 років я так і не змогла завагітніти, тому це його єдина дитина, і я це розумію, але коли на річницю шлюбу він проміняв наше свято на концерт своєї дочки — тут я не стерпіла. Я такий гарний подарунок йому приготувала: наготувала смачних страв, купила собі червону білизну, яку він обожнює, прикрасила ванну пелюстками троянд — і все дарма!
Цей нахаба після роботи одразу пішов на концерт дочки, а потім, напевно, пішов до ресторану, щоб купити їй морозива чи пригостити десертом за її успіх. Прийшов аж о 9 годині додому, але я вже все зібрала й навіть говорити з ним не стала. Це покидьок ще й на моє мовчання таке відповів: “Ти ж знаєш, що для мене дочка – найголовніше, я думав, що ти давно з цим змирилась!”
Ці слова ще більше мене розізлили. Наступного ранку я зібрала речі й покинула його квартиру. Буду подавати на розлучення, бо мені не потрібен чоловік, який регулярно буде ставити мене на другий план, навіть у день нашої річниці!
