З Назаром ми познайомилися за дуже дивних обставин. Обоє лежали із дітьми у інф еkцій н0му відділенні лika pні.
Ми розговорилися, адже цілі дні проводили разом в палаті. Виявилося, що Назар вдівець, а я ж була розлучена. Ми говорили цілими днями і всі теми розмов для нас були цікавими. Навіть інколи ловили себе на думці, що ми наче все життя знайомі.
Після того, як нас виписали і наші синочки виздоровіли – ми не припинили наше спілкування. Часто зустрічалися, гуляли з дітьми в парку і так одного дня ми з’їхалися.
Одружилися і тепер наші діти мали повноцінну сім’ю. Скажу чесно, що я й не очікувала, що зможу закохатися і ще раз вийти заміж. Адже одна річ, коли ти молода дівчина, а зовсім інша, коли у тебе є дитина.
Нам було добре і затишно чотирьом, от тільки хлопчики постійно просили сестричку. Спочатку ми не були готові до третьої дитини, а потім таки наважилися.
Сюрпризом це стало для нас усіх – ми були вагітні двійнею. У наших синочків будуть дві сестрички. Дітлахи щодня бігали і раділи, постійно запитували ну коли вже будуть дівчатка.
Вся вагітність у мене пройшла ідеально. Назар був дуже уважний чоловік, а хлопчики взяли собі за привичку зранку цілувати мого животика і вітатися з сестричками.
У день пологів чоловік був зі мною. Ми народили двох дівчаток, такі вже красуні. Найбільше на них чекали синочки, от тільки дітей не пускали до пологового.
Зі мною в палаті лежала молода дівчина Яна. Вона народила також дівчинку. Розповіла мені свою не просту історію і наче висповідалася перед мною. Вона дуже тужила, але розуміла, що з пологового піде без дитини. Її життєва ситуація не дозволяла їй бути мамою і насолодитися цим щастям.
Яна розповіла, що батьки у неї обоє дуже хворі, лежачі. Дитина для неї не надто бажана, адже її силою зробив сусід. Та й взагалі проблем в житті в неї так багато, як й не вистачає грошей. Їй було гірко, але можливості забрати дитину з собою у неї не було.
Яна написала відмову від дитини, зібрала свої речі і пішла додому. Мені так шкода цю бідолашну дівчину. Вона така молоденька, а стільки горя і болю зазнала за цей короткий відрізок життя.
Коли до нас з донечками прийшов чоловік, я йому розповіла історію Яни. Назар також засмутився. Все не міг збагнути за що їй такі випробування. А потім нам принесли наших дівчаток годувати і ми наче відволіклися.
Аж раптом медсестра прийшла і ввічливо запитала чи я не проти погодувати дитину Яни, бо дівчинка лише плаче і відмовляється їсти суміш. Я кивнула головою.
Не знаємо ні, ні мій Назар що саме трапилося в той момент, але ми відчули, що це наша третя донечка. Ми перекинулися поглядами, доки дівчинка обідала і Назар вирушив до лікаря запитати що ж нам робити.
Ми зібрали всі необхідні документи і вже з пологового нас виписали з трьома дівчатками. Синочки все дивувалися, як так у них народилася ще третя сестричка. Щастю наших хлопчиків не було меж. Вони цілими днями тихенько сиділи над дівчатками та дивилися на їхні маленькі носики.
А потім Назар запропонував, щоб синочки обрали імена для сестричок. Ті два імена, які ми обрали ще під час вагітності зовсім не підходили малюкам. Та й третє потрібно було придумати.
І знаєте, наші хлопчики довго не думали і вирішили, що так як мене звати Софія, то у мене просто повинні донечки називатися – Віра, Надія і Любов.
А ми з чоловіком підтримали це рішення. Так і маємо п’ятеро дітей на двох.
