Мені 28 років. Я одружений та маю сина 4 років. Мій хлопчик вихований та добрий хлопець. З ним ніколи не було проблeм, вихователі в садочку завжди його хвалили. Та на новому місці, коли син пішов в інший садок, почалися проблeмu…
Ми з жінкою одружилися, коли обом було по 22 роки, відразу після закінчення університету. Ми обоє немісцеві, тож після одруження почали винаймати квартиру. Ми влаштувалися працювати, а трохи більше, ніж через рік дружина пішла в декрет – народився наш син Олександр. Коли сину було 1,5 роки ми віддали його в садочок, і дружина вийшла на роботу. Ще через 2 роки я отримав підвищення, ми накопичили на перший вклад за квартиру та стали підшуковувати варіанти.
Зараз нашому синові 4 роки, і ми нарешті перебралися у власну квартиру. Ми вирішили переїхати в інший район, престижніший, та й до роботи нам з дружиною від будинку рукою подати. Звичайно, це було ледве не на іншому кінці міста, тож довелося і садочок підшуковувати для сина інший. Нам пощастило, підвернувся гарний варіант, і сина погодилися прийняти там.
Протягом першого тижня все було гаразд, принаймні ні я, ні дружина не помічали в поведінці сина якихось змін. Та потім я якось забирав сина з садочка і помітив, що він якийсь смутний та зовсім не хоче розмовляти. Виявилося, що цього дня в садочку його вдарив інший хлопець – Стас. Син пояснив, що він не винен, адже нічого не зробив, той хлопчик просто грався поруч, а потім раптово вдарив його машинкою. Я запитав, що зробив син, але виявилося, що він просто промовчав.
Ми прийшли додому, і за вечерею я розповів про все своїй дружині. Вона сказала, що син не повинен давати здачі, тим паче, якщо не хоче, що він просто має сказати про все виховательці, якщо це відбудеться ще раз. Я був з нею не згодний, адже наш син все ж таки чоловік, і він має уміти захищати себе та своїх близьких, а так він може вирости просто безвольною людиною. Дружина була категорично зі мною не згодна, і ми навіть посварилися.
Через два дні знову була моя черга забирати сина з садочка. Він знову був засмучений. Саша розповів мені, що той хлопець – Стас – знову його вдарив. На цей раз просто кулаком, коли вони збиралися на прогулянку. Я почав наполягати, що син має дати здачі своєму кривднику, та він тільки здвинув плечима.
Ще через день я помітив у сина велику гулю на лобі. То знову був Стас, на цей раз він ударив сина, коли той відмовився віддати йому свою машинку. Я поговорив з вихователькою, вона розповіла, що Стас росте зовсім неконтрольованою дитиною. Він часто б’є та ще й ображає інших дітей, його батьки на зауваження не реагують. І сам Стас робить так само. Вихователі намагаються наглядати за Стасом та не допускати його до інших дітей, та в дитячому садочку неможливо приділяти 100% уваги лише одній дитині, і такі випадки трапляються. На поведінку Стаса скаржаться майже всі діти та їхні батьки, та ні мати, ні батько на це ніяк не реагують, вони кажуть, що Стас просто гіперактивна дитина, і всі ці випадки – випадковість, він не хотів нікого образити.
Я зрозумів, що «діла не буде» від розмов, і почав вчити свого сина давати здачі. Коли дружини не було вдома ми грали в гру «Стас та Саша». Я був Стасом, який поводився нахабно, а мій син вчився відповідати на кривду. Звичайно, я попросив сина не говорити про нашу нову гру мамі. У неділю я відправив дружину зі своєю карткою по магазинах, щоб вона купила собі нову сукню та туфлі до неї, і вона була просто щаслива. А я тим часом закріпив успіхи Саші в нашій з ним грі.
У понеділок прямо в розпал робочого дня мені зателефонувала дружина. Вона була в гніві, кричала, що наш син побив іншого хлопця в дитячому садочку, що то я його навчив, і наш син тепер буде рости забіякою. Я намагався її заспокоїти та пообіцяв розібратися в ситуації. Від виховательки я дізнався, що Стас знову намагався відібрати машинку в нашого сина, а потім сильно вдарив його, на що Саша побив хлопця. Вихователі намагалися заспокоїти Стаса, та він влаштував істерику та вимагав, щоб мама його негайно забрала з садочка. Довелося так і зробити. Мама Стаса відразу зателефонувала дружині й накричала на неї. Я взяв номер матері Стаса, пояснив ситуацію. Звичайно, розмови в нас не вийшло, та я захищав сина, як міг.
І знаєте, чим все закінчилося? Батьки Стаса не висувають більше претензій до нас, а до нашого Саші в садочку цей хлопець більше взагалі не підходить! Тепер син завжди усміхнений та з гарним настроєм. Звичайно, я провів з ним бесіду, що битися – це погано, і що він має лише захищати себе, і син мене зрозумів. Вихователі його не сварять і говорять, що він дуже вихований та добрий хлопчик. Тому я знаю, що вчинив правильно!
А як ви вважаєте, як правильно вчиняти в таких ситуаціях?