У пологовому я не стримався й познайомився з прекрасною жінкою, яка тільки народила дитину!

Я давно працюю у пологовому, але вперше за довгий вас помітив таке засмучене обличчя у жінки, у якої чудово пройшли пoлоги, без ycкладнень і яка aдекватно приймала всі вказівки лiкаря (мій друг приймав у неї пoлоги). Раптом я усвідомив, що за два дні після пологів до неї так ніхто й не прийшов, тому вирішив підійти, щоб трохи підняти її бoйoвий дух.

⁃ Дівчино, у вас все добре? Хіба можна молодим мамам сидіти засмученими? Вам же потрібно постійно посміхатися, щоб молоко дитинці завжди діставалось свіже!

Вона не стала мені відповідати. Підняла пустий погляд, повний відчаю та розчарування, й повернулась у бік. А я після того не міг відвести від неї погляду. Вона буда неймовірно красивою, світленька, великі зелені очі, у яких я міг просто потонути.

⁃ Ми завтра з донечкою виписуємось, а вдома, мабуть, брудно, неприбрано….

Я задумався. Невже немає нікого із родини, чи батька дитини, який міг би потурбуватися про комфорт близьких людей, коли вони повернуться додому. Вона, мов прочитала мої думки, й продовжила:

⁃ Розумієте, з рідні у мене нікого немає, я з дитячого будинку. Єдина моя близька людина — це хлопець, який втік два місяці тому, і я не маю найменшого уявлення, де його зараз шукати. І зараз у мене є лише донечка, і мені б так не хотілось її привозити у будинок, де брудно і пильно.

Після цього ми з нею ще довго говорили, до пізньої ночі. Мені подобалось, як ця молода дівчина могла думати й бачити світ, як мудра жінка з досвідом.

Я взяв вихідний наступного дня. Зустрів її та донечку з пологового будинку й задарував квітами. Після швиденько прибирав у її досі й допомагав готувати святковий обід. Все було ідеально.

Зараз минуло три роки з моменту нашого одруження, і я вдруге забираю свою дружину з пологового будинку. Тепер вона народила мені хлопчика!

Отак я на роботі зустрів кохання всього свого життя! Хіба це не фантастика?