У свекрухи здоров’я було вже не те, тож коли ми приїхали до неї, я визвалася накривати на стіл. Зібралася вся родина, тож поки я всіх обслуговувала, сама не встигла й поїсти, тільки я влаштувалася на кухні з чаєм, як свекруха викликала мене на серйозну розмову!

Моєї свекрухи вже немає, та я завжди згадую її добрим словом, і на мoruлу приношу її улюблені білі троянди. Вона була дуже мудрою та доброю жінкою, і саме завдяки їй мій другий шлюб склався так щасливо.

Життя моє не було надто щасливим. Батьків моїх не стало рано. Я тоді навчалася в місті, батьківський будинок забрала сестра. Вона вже вийшла заміж і не мала власного житла, тож ми домовилися так, що я відмовлюся від своєї частки будинку, а вона допоможе мені завершити навчання. Сестра дотримувалася обіцянки два роки, а тоді в неї народилася донечка й фінансово вона не могла мені допомагати. Я влаштувалася на роботу, і мені все ж таки вдалося завершити виш.

Приблизно в цей же час я зустріла дуже гарного хлопця. Ми почали зустрічатися, а потім винаймати квартиру разом. Згодом ми одружилися. Я народила синочка, а чоловік почав мені зраджувати. Я випадково дізналася про це, коли коханка зателефонувала чоловікові, поки він був у душі. Чоловік нічого не заперечував, а просто зібрав речі та пішов. Через декілька днів я отримала документи на розлучення.

Я залишилася сама з маленькою дитиною на руках, синові тоді було майже два роки. Мені вдалося влаштувати його в садочок, я вийшла знову на роботу. Квартиру ми винаймали, тож мені довелося знайти ще й підробіток, щоб утримувати себе та сина. Чоловік платив аліменти, але мінімальні, їх вистачало лише на оплату садочка, а після цього залишалися якісь копійки.

І саме тоді я зустріла його – Сергія – мого другого чоловіка. Він купив сусідню квартиру. Спочатку я думала, що це молода сім’я. Але потім я зрозуміла, що так ні разу і не бачила дружину – тільки чоловіка з маленьким сином. Вони оселилися там не відразу, зробили ремонт. А потім я вирішила познайомитися з новими сусідами. Я спекла пиріг та разом з сином пішла в гості.

Виявилося, що Сергій удівець. Його дружина померла при пологах. Він залишився сам з маленькою дитиною. Спочатку йому допомагала його мама, і він уже думав повернутися в рідне село, та тут була робота. Вони з дружиною збирали гроші на власне житло, вона дуже хотіла, щоб син виріс у місті – тут було більше можливостей для розвитку. Тому Сергій залишився в місті, почав далі збирати на квартиру, й ось нарешті придбав власне житло.

Ми з Сергієм почали все частіше бачитися, заходили один до одного в гості. Згодом ми вирішили жити разом, а потім Сергій зробив мені пропозицію. Усе відбулося дуже швидко. Весілля в нас не було, ми просто розписалися. Потім ми вирішили поїхати в село до батьків Сергія.

Свекруха прийняла мене дуже тепло. Я відразу помітила, що вона дуже добра жінка. А ось свекор виявився дебелим суворим чолов’ягою, на новину про друге одруження сина він ніяк не відреагував.

Наступного дня приїхала сестра мого чоловіка з сім’єю. У свекрухи здоров’я було вже не те, тож я визвалася їй допомагати з обідом для всієї сім’ї, адже разом з дітьми нас було аж десять чоловік! Звичайно, я визвалася накривати на стіл. Тож поки я всіх обслуговувала, сама не встигла й поїсти.

Увечері та наступного дня ситуація повторилася. І після обіду, коли я влаштувалася на кухні з чаєм, як свекруха викликала мене на серйозну розмову! Я думала, що вона буде докоряти мені, що я щось не так зробила, але вона попросила мене більше не обслуговувати її сина!

Свекруха сказала мені, що її чоловік звик до того, що вона йому їсти готує, коли треба, розігріває, накладає та подає, і навіть хліба йому нарізає завжди вона. І тепер, навіть коли її здоров’я вже не те, вона не може позбавитися від цього обов’язку. Чоловіку все одно, що свекрусі тяжко його обслуговувати. Свекруха сказала, що син дуже схожий на батька, і щоб я його не розпещувала, бо так і буду все життя для нього слугою! А треба піклуватися про себе, бо так і чоловіку буде на мене все одно.

Я вирішила прислухатися до поради свекрухи. Коли ми приїхали додому, то я перестала накривати на стіл чоловікові. Я так само готувала й виконувала домашні обов’язки, але ж поїсти він і сам може. І відразу ж чоловік почав чинити опір.

У перший же вечір, прийшовши з роботи, він почав вимагати, щоб я йому насипала їсти та подала до столу прибори. Я в той час прасувала одяг дітям, тож сказала, що він і сам в змозі розігріти собі запіканку та покласти на тарілку. Спочатку чоловік намагався кричати, що він тільки з роботи прийшов втомлений, але ж я теж не вдома сиділа! Я йому пояснила, що я теж працюю, втомлююсь, і навіть коли приходжу раніше за нього, не сідаю відпочивати, а готую вечерю, прибираю, вчу уроки з нашими синами.

На те, щоб привчити чоловіка їсти «самостійно», у мене пішло декілька місяців, але потім він нарешті почав помічати, як складно мені поратися по дому самостійно. Він почав мені допомагати з посудом та пранням, щоб я могла краще відпочити.

Пройшло вже п’ять років. У нас народилася спільна донечка. Свекрухи, на жаль, не стало. Але я їй дуже вдячна і досі згадую її мудрість. Тепер у нас з чоловіком повна ідилія, так, бувають сварки, але ми більше підтримуємо один одного та краще розуміємо.

Тож, жінки, не будьте слугами своїх чоловіків. Пам’ятайте, що ви партнери та повинні допомагати один одному в усьому!